7 липня 2005 року, четвер №121 (17532) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ВЛАДА ТЕМА СПОЖИВАЧ ЖИТТЯ-БУТТЯ КУЛЬТУРА ДОБРИВЕЧІР

 КИЇВ
07.07.2005

Поки гризтимеш граніт науки, серце згризеш


Не те,  що гаряча, – спекотна пора нині у вищих навчальних закладах. Щойно у їхніх стінах закінчилася студентська літня сесія, а вже на часі вступні іспити для абітурієнтів.

Приймальні комісії працють напружено, лише з одним вихідним, адже бажаючих стати студентами більш ніж достатньо. До того ж вони подають одночасно заяви до двох,  а то й трьох ВНЗ, причому навіть на діаметрально протилежні спеціальності, як, скажімо, Леся, випускниця київської школи №8. З нею я  познайомилася біля Національного  педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Дівчина зібралася подавати заяву на факультет соціології.
– І ким же ти себе бачиш через п’ять років? – поцікавилася я.

– Хореографом, – відповіла одразу.

– Либонь, займалася в якомусь танцювальному колективі?

– Ні, але всі кажуть, що у мене є до цього талант. – А якщо тут «пролечу» на бюджетну форму навчання, то може, мені більше поталанить «на контракті» в КНЕУ – буду економістом. І нарешті ще один запасний варіант – іноземна філологія.

– Ти досить різнобічна особа?

– Може, й так, – усміхається. – Головне, що я не втрачаю нині оптимізму.

–  Зате я не знаю спокою ані вдень, ані вночі, – приєдналася до нашої розмови Лесина мама. – Донька гарно вчилася (має лише дві «9»), тож сподіваємося лише на її знання. Платити за навчання нам складно: я – державний службовець, а там, самі знаєте, лівих доходів немає.

Жінка втомлено зітхнула і далі розповіла, чого варті походи до приймальних комісій, аби лише здати документи. У педуніверситеті за бланк заяви і папочку (хоча вона мала свою) довелося заплатити 25 гривень. Сюди вони прийшли із ксерокопією атестата і сподівалися, що на місці її завірять (саме так роблять, наприклад, в  Київському Національному університеті імені Тараса Шевченка). Та довелося негайно шукати нотаріуса. Позаяк то була субота, далеко не всі приватні юридичні фірми працювали того дня.

– Уявляю, скільки нам доведеться заплатити за нотаріальну  печатку, – не може заспокоїтися мати. – Ми могли б це зробити у своєму мікрорайоні, звісно,  значно дешевше, ніж у центрі міста.

Бідкалася жінка, що доведеться ще й у понеділок відпрошуватися з роботи. У приймальній комісії економічного університету вони простояли у черзі весь день: із 7-ї ранку до 9-ї вечора. Тут приймали документи лише троє осіб.

А ось близнята Ірина та Інна із Рівненщини вийшли із стін педуніверситету усміхненими. Обидві – відмінниці, і впевнені, що стануть студентками правового факультету. Черкащанка, «золота» медалістка Олена, подала заяву на історичний факультет. У майбутньому себе бачить істориком, археологом. У своє рідне село Шабельники повертатися із дипломом не має наміру.

– А  хто ж навчатиме дітей твоїх односельців, однокласників? – запитую.

– Знайдеться кому. Я не хочу бути учителем.

До педагогічного вступають не лише дівчата (хоча їх тут значно більше, ніж юнаків). Киянин Олександр, випускник 246-ї школи, мріє стати перекладачем, тому обрав факультет іноземної філології. Він закінчив спеціалізовану школу, де вивчав поглиблено англійську та німецьку мови, і курси.

І ще один приємний нюанс: 75 відсотків студентів цього ВНЗ навчаються на бюджетній основі. Одначе далеко не всі бачать себе  педагогами у школах, де щороку бракує учителів, зокрема й іноземних мов.

Валентина Январівна Брязгунова


07.07.2005   Мільйонери духу стали переможцями. Їм творити майбутнє




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.