Дев’ятий елемент

Храмове свято – не та подія, коли можна говорити про несподівані сюжетні повороти і непередбачених дійових осіб. Запрошення до парафіяльного храму місцевого єпископа підвищує «статус» святкового богослужіння до архієрейського, «сценарій» може «ускладнитись» хресною ходою навколо церкви… От, власне, і все.

Думав про це, прямуючи від станції метро «Лівобережна» парковою алеєю до церкви Святого Духа на вулиці Флоренції на другий день цьогорічної Трійці. А ще згадав, що «Вечірній Київ» чи не єдина газета, яка зафіксувала перший крок до будівництва храму на Русанівці – у другій половині 90-х років, у серпні Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет освятив тут хрест і наріжний камінь. Уже й потемнішав від часу цей хрест, і, хоч великого храму поки що немає, та кілька років діє дерев’яна каплиця, дообладнується приміщення недільної школи (з колишнього товарного вагону), розпочалися проектні роботи.

Загалом, як вважає настоятель громади отець Олександр Верба, справи пішли значно веселіше після Майдану і Помаранчевої революції. Дай Боже!

…І все-таки храмове свято цього разу виявилось незвичайним. І річ не тільки в участі в ньому архієпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія (Рудюка), який, до речі, свого часу освячував дерев’яну каплицю і відтоді, схоже, взяв Свято-Духівську парафію під свою особливу опіку. Не здивувало велелюддя, ні, знову ж таки, хресна хода, що практикується далеко не в усіх православних храмах, ні хор, якому багато хто в Києві може позаздрити, ні проповідь владики, що до неї годилося б ужити епітет «блискуча»... Того дня у храмі Святого Духа була «дійова особа», що воістину стала одкровенням. Принаймні для мене.
Ще позаторік отець Олександр говорив про те, що робота над створенням храмової ікони – ікони Святого Духа – стала для нього мало не ідеєю фікс. Складність була в тому, що такої ікони ще ніхто не малював. Її треба було спочатку уявити, потім сконструювати, продумати і вивершити кожний елемент. І при цьому – лише збагніть! – ні на йоту не відступити від православного канону. Втілював цей задум у життя з Божої допомоги отець Олександр разом із групою митців, яку очолює відомий художник і знавець мистецтва Ірина Горбачова, а безпосередньо малювала ікону Тетяна Петренко. Хоча ця скромна жінка і вважає свою роль «дуже незначною».

…Її встановили там, де й мали встановити, – на аналої, посеред храму. Може світло від панікадила якось особливо падало на золото фарб. Але ікона Святого Духа сяяла. Сяяла тепло, м’яко, лагідно. І, мабуть, не тільки я, журналіст, якого важко вже чимось здивувати, не міг відірвати очей від неї.

«У нашій іконі, – пояснив отець Олександр, – відображено вісім біблійних сюжетів – чотири зі Старого Завіту, чотири – з Нового, – пов’язаних з проявом Святого Духа. Дев’ятий елемент – голуб, який за християнською традицією символізує одну з іпостасей Святої Трійці. Гадаю, Господь Бог дав нам змогу втілити те, чого нам так хотілося. Ікона вже вдруге очолює хресну ходу на храмове свято. Вона зберігається у вівтарній частині і займе своє  законне і постійне місце у великому храмі Святого Духа, який – ми віримо! – уже незабаром прикрасить лівий берег столиці.»

Тож, як з’ясувалося, моє знайомство з диво-іконою могло відбутися й на рік раніше. На жаль, тоді мені щось завадило побувати на храмовому святі Свято-Духівської громади УПЦ КП.

Зайвий раз переконуюсь: у Божих справах не буває випадковостей. Свого часу отець Олександр, який серед київського духівництва має заслужену славу умільця визначати, де і як будувати храми, за волею Божою вибрав оцей чудовий куточок на березі каналу. «Ми сходили тоді всю Русанівку, – згадує священик, – утомилися неймовірно. І тут, на повороті вулиці Флоренції, вирішили трохи відпочити. Перевівши дух, я обдивився і буквально вигукнув: «Та це ж те, що нам треба!». Божий перст!» Саме так було і з іконою. Лише пошуки були іншого характеру – не по русанівських берегах і пустирях, а на сторінках Святого Письма, на папері, з олівцем і пензлем у руці…

Дев’ятий елемент… Дух Святий… Як добре, що Він є, що відчули Його присутність усі учасники цього, здавалося б, звичайного храмового свята – владика Димитрій, настоятелі православних громад київського Лівобережжя отці Григорій Большаков, Іван Іванчак, Олександр Горук, парафіяни і численні гості.