Вулиця, забута шляховиками

Глибочиця – вулиця унікальна. Хоча б тому, що на ній немає жодного житлового будинку. Тому, мабуть, пішоходам тут нічого робити.

А ми вирішили пройтися Глибочицею пішки. На таку екскурсію надихнув телефонний дзвінок пана Мельника, який цією вулицею їздить щодня. Він поскаржився на те, що його авто своїми колесами весь час натикається на ями.

На перший погляд дорожнє покриття ніби рівне. На асфальті численні латки – то провели «ямковий ремонт». Однак помічаємо, що на спуску до повороту, де зупинка трамвая «Соляна», машини, які не знижують швидкість, помітно підкидає. На відміну від Хрещатика, де авто рухаються рівненько, лише шини шурхотять тихенько по рівному асфальту, на Глибочиці водії весь час маневрують, об’їжджають латки, навчені отою ямою на повороті. Ще одна особливість цієї старовинної вулиці – вона нібито в яру. З обох боків під час дощу з крутих схилів на неї стікають струмки й струмочки, насичені піском. Заглянувши у зливостоки, помітив, що майже всі вони забиті. Мабуть, на Глибочиці їх треба чистити після кожного дощу.

А тепер – про тротуари. Уздовж вулиці вистачає різноманіт-них служб для миття машин, автозаправок. Навколо трамвайних зупинок чимало великих торговельних підприємств. Тож тротуарами пішоходи не користуються. Тому бажаючим пройтися пішки радимо уважно дивитися під ноги, оскільки деякі люки (наприклад, біля будинків №№ 29-31 або 43) уже аж вгрузли в асфальт. А ще деінде покриття здувається від тиску товстелезного коріння дерев. Біля зупинки навпроти підприємства УТОС – провалля. Кількасот метрів до цієї зупинки вздовж зеленого паркану із написами «СМТ-1» довелося йти пригинаючись: дерева настільки розрослися, що їхнє брудне галуззя, чіпляючись, вискубує волосся. З-за паркану чути неприємний запах. Захожу у прочинені ворота. Так і є: звалище. Накидано всілякого непотребу, шин, лахміття і над тим усім – густий сморід відхожого місця.

Отакою вийшла екскурсія вулицею Глибочицькою. Ліпше милуватися нею з вікна трамвая.