Пам’ятник шукає місця
Свого часу тоді ще Міністерство культури і мистецтв оголосило конкурс на проект пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій. Відбулося кілька його турів. Останній – минулої осені. Журі таємним голосуванням вибрало три найкращі роботи, а з них відкритим голосуванням визначило переможця. Перше місце серед 40 поданих робіт посіла група братів Селюків, друге – архітектори Юрий Тиш, Руслан Кухаренко та Микола Олійник. Головою журі була Лариса Скорик, у майстерні якої й працювали брати Селюки.
Місце для пам’ятника обирали кілька разів. Спочатку його було визначено біля Київської комендатури на Арсенальній площі. Будинок комендатури планували використовувати під Музей голодомору. Однак з певних причин від цієї ідеї відмовилися. Згодом було запропоновано місце біля Старонаводницької балки поблизу мосту Патона. Але всі члени журі зазначили, що це місце для пам’ятника непридатне.
– Епопея з монументом тягнеться вже чотири роки, – розповів нам заступник начальника Головного управління культури, мистецтв та охорони культурної спадщини Руслан Кухаренко. – Зрештою вибрали місце, куди раніше під час реконструкції Михайлівської площі було тимчасово перенесено пам’ятник голодомору. Семантично це місце збереглося в пам’яті, і комісія погодилася з пропозицією встановити монумент на осі біля Трапезної церкви Михайлівського Золотоверхого монастиря, навпроти його воріт, які обернені до Володимирської гірки. Було вирішено використати корпус на вулиці Трьохсвятительської, 4-б, під розміщення Музею голодомору і Центру голодомору.
Але й тут є певні нюанси. По-перше, місце знову вважають невдалим. По-друге, об’єкт-переможець у художників та архітекторів викликає багато нарікань. На їхню думку, пам’ятник нагадує опору лінії високовольтної передачі, не відповідає образові голодомору. Він схожий не на хрест, а на ядерний вибух чи гриб. Проте до проекту, що посів друге місце, жодних нарікань не було, оскільки із 40 поданих на конкурс робіт він найбільше відповідав образу і символізував трагедію голодомору. У ньому є три колоски, перемотані колючим дротом, людські душі, які зводяться назустріч Спасителю, є тема тіні – контражур хреста, є калина, висаджена на алеї. Навколо кожного куща – напис про кількість жертв голодомору в конкретних регіонах і селах. Була навіть ідея привезти землю із цих сіл.
Останнім часом ситуація знову змінилася. Київський патріархат УПЦ виступає за необхідність повернення йому у власність Михайлівського Золотоверхого монастиря разом зі спорудами на вулиці Трьохсвятительській, що належали монастирю (там свого часу були покої, келії, додаткова церква). Ставиться питання щодо виконання указу Президента щодо повернення церковного майна церкві. Якщо це станеться, Музей голодомору розмістити тут буде ніде.
Тому тема остаточного місця встановлення пам’ятника жертвам голодомору і політичних репресій далека від завершення.