Злодії теж плачуть

Він підійшов до тролейбусної зупинки і сів поруч зі мною. Благенька осіння куртка, гола шия, цигарка в зубах і новісінькі військові чоботи іноземного виробництва, що визирали з-під ношених-переношених штанів і спантеличували: може, все-таки не безпритульний? Та вогнище домашнього затишку, до якого поспішали того дуже морозного дня кияни, у хлопчини, як з’ясувалося, тліло тільки на кінці цигарки. Ночував Женя у під’їздах, харчувався – де пощастить, а тоді, як я його зустріла, саме повертався з...