На острові лейтенанта Шмідта і Трафальгарській площі
Сто років тому, 27 червня 1905 року, відбулося одне з найвідоміших у світі повстань на військово-морському флоті. Через банальну причину – український борщ, зварений на тухлому м’ясі, – моряки броненосця «Князь Потьомкін-Тавріческій» під проводом моряка Григорія Вакуленчука перебили офіцерський склад, підняли червоне полотнище й чкурнули до румунської Констанци. Наслідуючи «потьомкінців», повстали моряки ще на кількох військових кораблях російського чорноморського флоту. Серед них і на крейсері «Очаків», (щоправда аж за півроку), з яким прославився лейтенант Шмідт. Нещодавно вдалося побувати на острові Березань, що в західній частині Дніпровського лиману, в Миколаївській області. На ньому й було розстріляно офіцера-бунтаря. Місцеві мешканці досі називають цей клаптик суходолу островом лейтенанта Шмідта.
Тут був Ахіллес
Називають цю відкушену від узбережжя колишню косу островом лейтенанта Шмідта не повсюди, а хіба що в Рибаківці – малесенькому рибальському поселенні, котре неподалік «винозвісного» Коблевого. Через лиман від Рибаківки – Очаків. Пам’ятають місцеві люди про події столітньої давнини. А як не пам’ятати, коли тут таке розігралося, аж до «Всесвітньої морської історії» наші береги втрапили? – не жарт вам: найбільше повстання у військово-морському флоті. Проте ці краї відомі не сто лишень літ…
Знаний острів Березань ще з прадавніх часів. З Чорним і Азовським морями деякі історики й досі пов’язують ім’я одного з героїв Троянської війни – Ахіллеса (Ахілла). Першим розповів про його подвиги Гомер, який писав, що воїн цей був сином Пелея й Фетиди і брав участь у тій війні разом із царями Еллади: Одіссеєм, Агамемноном, Менелаєм. На пам’ять про нього в багатьох містах споруджували храми як у самій Греції, так і в колоніях, і поклонялися йому, мов богові. Зокрема, його дуже шанували в Ольвії (Борисфені), яка стояла на правому березі Бузького лиману – біля сучасного села Парутине. А поряд з ним якраз і Рибаківка. А тут-то і є знана Тендровська коса, яка колись називалася Ахіллесовим бігом (дромом). Антична історія свідчить, що на цій косі Ахіллес тренувався і з часом став неперевершеним бігуном. Ці дані підтверджують і теперішні історики (В.Василевський, О. Югов).
Як ми вже казали, острів Березань відірвався під натиском абразії (руйнування берегової смуги хвилями. – Авт.) від коси, що навпроти мису Аджираск, і став тим самим островом. На ньому давні греки спорудили храм на честь Ахіллеса, і його руїни донині збереглися. Поміж ними й розстріляно було лейтенанта Шмідта. До речі, цей острів має ще одну назву – Борисфен, і нині він зовсім безлюдний, тільки археологи сюди час від часу навідуються і рибалки також зрідка.
Чи то з тієї причини, що в жилах південних українців тече й грецька кров, чи, може, червоне полотнище повстання 1905-го досі не дає їм спокійно спати під крилом неньки України, та нині Причорномор’я бучно відзначає цю круглу дату. Особливо в Криму. На початку цього тижня нашому кореспондентові вдалося «вкрастися» в їхні ряди. Почалося з того, що два навчальні катери «Нова Каховка» і «Смєла» Військово-Морських сил України вирушили в тижневий перехід морем за маршрутом Севастополь – Очаків – Одеса – Севастополь. Якраз тиждень, чи трохи більше – 11 днів, і тривало повстання. Довжина переходу – понад 380 морських миль. Як повідомив прес-центр ВМС України, похід таки справді присвятили 100-річчю повстання на броненосці «Князь Потьомкін-Тавріческій». На борту катерів 40 курсантів-практикантів Севастопольського військово-морського інституту імені П.Нахімова. Перед відходом із Севастополя курсанти урочисто поклали квіти до пам’ятників матросові Вакуленчуку і учасникам збройного повстання 1905 року. В морі майбутніх офіцерів традиційно посвятили в моряки.
Ніяк не збагну, як називається країна, в якій ми живемо: хоч помаранчами перегодуйте, не збагну!.. Тут ми козацьку славу згадуємо-наслідуємо, там Степана Бандеру шануємо за героя, онде Ленін вказує на світле майбутнє кам’яною брилою-рукою, а ці – вславляють і посвячують українських моряків під знаменами кривавого і нам геть чужого повстання. Як сказав би один з синів того ж таки лейтенанта Шмідта – засєданіє продолжаєтся?..
Ви нам тухле м’ясо, ми вам – червоний прапор
Тепер трішки про повстання нагадаємо, та й дещо зі свіжих відкриттів підкладемо. Броненосець «Князь Потьомкін-Тавріческій» вважався одним з найкращих військових кораблів Російської імперії. Більше того, він був новесеньким, що й фарба на обшивці не обсохла ще була. Адже спустили його на воду 1904-го, – за рік до повстання. У Миколаєві. Достеменно те невідомо, але літні рибалки в Рибаківці розповідають, буцімто під час спуску корабля ніяк не могли розбити пляшку з шампанським. А коли нарешті розбили, то дівчинці, яка те робила, склом розбило обличчя. Для забобонних моряків цей факт означав одне – краще оминути набір на цей корабель.
Однак екіпаж набрали. З рекрутів. Дивно, але до його складу потрапили вихідці саме з України, зокрема з Вінницької та Хмельницької нинішніх областей. Та й сам ватажок «м’ясного повстання» був з Проскурова (нині Хмельницький). Екіпаж «Потьомкіна» складався з 731 офіцера і матросів. Повстання спалахнуло 27 червня 1905-го, коли моряки відмовилися їсти борщ, зварений на тухлому червивому м’ясі. Переважно команда складалася з щойно набраних юнаків, які ще зовсім не звикли до «буднів» моряцького життя. На кораблі їх було майже 80 відсотків. Поширилася чутка, начебто м’ясо закупив дехто з офіцерів, і незле нагрів руки на ньому. Старший офіцер Гіляровський наказав арештувати групу бунтарів. Він сподівався команду залякати розстрілом. Утім моряки на чолі з більшовиком, як твердять радянські історики, Григорієм Вакуленчуком звільнили арештованих товаришів. У сутичці Вакуленчука смертельно поранив Гіляровський, але того також убили. Замість Вакуленчука повстання очолив унтер-офіцер Афанасій Матюшенко, який, згідно з деякими історичними джерелами, був киянином.
Бунтівні матроси убили командира корабля капітана I рангу Голікова, корабельного лікаря, який підписав м’ясо як таке, що «проходить» по всіх санітарних нормах, та ще кількох офіцерів. Решту арештували. До «Потьомкіна» приєднався міноносець №267, де, щоправда, обійшлося без кровопролиття.
15 червня (28-го за новим стилем) Микола II записав у своєму щоденнику: «Получил ошеломляющее известие из Одессы о том, что команда пришедшего туда броненосца «Князь Потемкин-Таврический» взбунтовалась, перебила офицеров и овладела судном, угрожая беспорядками в городе. Просто не верится». Кривавий, як згодом прозвали цього останнього російського імператора, наказав розстріляти демонстрацію підтримки бунтарів на броненосці, яка стихійно виникла, і якраз на Потьомкінських сходах. Цю подію відображено у фільмі Сергія Ейзенштейна «Броненосець «Потьомкін». І в ній «несподівано зіграв» герой іншого фільму – «Дежа вю», який прибув до «перлини біля моря» зовсім з іншими намірами. Хочеться вірити, що наша нова влада, наше нове помаранчеве міноборони навмисне цими днями організувало святкування 100-річчя на українському флоті, аби в нас усіх не сталося дежа вю відносно епохи ще не так давно минулої.
Бунтарі на «Потьомкіні» у відповідь на розстріл демонстрації мирних городян зробили кілька артилерійських пострілів по адміністративних будівлях в центрі Одеси. Та одразу ж «Потьомкін» блокували інші кораблі чорноморської ескадри, проте обстрілювати броненосець вони не наважилися. «Потьомкін» і міноносець №267 підняли червоні прапори й вийшли у відкрите море, прямуючи до Румунії. Їм треба було поповнити запаси вугілля і провіанту. До них приєднався ще й броненосець «Гєоргій Побєдоносєц». Одначе тамтешнім офіцерам пощастило посадити корабель на мілину і здати його владі.
«Потьомкін» 28 червня прибув у румунський порт Констанца. Там повстанці оприлюднили своє звернення «До всього цивілізованого світу», в якому наполягали на тому, що піратами не є, і вимагали негайного припинення російсько-японської війни, повалення самодержавства і подібного, що їм навіяли більшовики. У Констанці поповнити запаси не вдалося. «Потьомкін» і міноносець №267 рушили до Феодосії, а коли не вийшло й там виконати задумане, повернулися в Констанцу і здалися румунському військовому командуванню. Броненосець румуни повернули в Росію, і там його негайно перейменували – на «Святого Пантелеймона». Значна частина команди повернулася додому тільки після Лютневої революції 1917 року. А тих, хто зважився ризикнути раніше, арештували і засудили. Заколотника Матюшенка, який прибув до Росії 1907 року, тут-таки схопили й стратили.
«Хлопці з крамнички для тварин» озвучили «м’ясний бунт»
Цікава доля «Святого Пантелеймона», який так і не находився морями після тієї пляшки шампанського. У листопаді 1905 року він, уже з новою командою, приєднався до Севастопольського повстання, яким керував лейтенант Петро Шмідт. Очолив бунтівних «потьомкінців» цього разу миколаєвець Іван Сиротенко. Це повстання також захлинулось у безсенсовності. У березні 1917-го кораблю повернули стару назву – «Князь Потьомкін-Тавріческій», а вже в квітні знову перейменували – на «Борця за свободу». 1919 року французькі війська, коли відступали з Одеси, висадили броненосець у повітря.
Ім’я лейтенанта Шмідта нині більш відоме завдяки роману Ільфа та Петрова «Золоте теля», де герої-аферисти вдають його синів і хитро експлуатують більшовицьку казку. Долі ж лейтенанта Шмідта присвячено чимало, серед іншого й поему «Лейтенант Шмідт» (1926), яку написав геніальний Борис Пастернак. В 20-і роки лейтенант став одним з канонізованих мучеників-революціонерів, хоча йому й дорікали «лібєральнимі заблуджєніямі». Повстання ж на броненосці «Потьомкін» Борис Пастернак відобразив в ще одній поемі – «Дев’ятсот п’ятий рік». Але найвідоміше мистецьке відтворення повстання – німий фільм Сергія Ейзенштейна «Броненосець «Потьомкін».
Уже в наш час несподівано про ті дні майже нашої історії згадали митці… на заході. І як – на рівні попсової музики, ще й хто – одна з культових англомовних груп. Британський гурт «Pet Shop Boys» минулого року, за дев’ять місяців до 100-річного ювілею повстання, представив на Трафальгарській площі в своєму Лондоні саундтрек (музичний супровід) до фільму «Броненосець Потьомкін». Про це йдеться на сайті «Бі-бі-сі ньюз». У презентації, організованій мерією британської столиці та Інститутом сучасного мистецтва, яка почалася о 20.45 за Грінвичем, а завершилася близько 22 години, крім попсовиків, узяли участь музиканти Дрезденського симфонічного оркестру.
Автори 73-хвилинного музичного твору Ніл Теннант і Кріс Лоу зізналися публіці, що звернулися до «Pet Shop Boys» тому, що ті вже експериментували з кінофрагментами в своїх концертах. Цікаво, що назва гурту перекладається «хлопці з крамнички для тварин». Моряки на броненосці в далекому 1905-му, обурені борщем на зіпсованому м’ясі, штурмуючи свій камбуз, і не сподівалися, що здобудуть таку славу. Ніл Теннант розповів також, що змалечку є прихильником радянського кіно. «Коли Ейзенштейн знімав цей фільм, – певен композитор, – то хотів, щоби саундтрек до нього змінювався кожних десять років – задля свіжості враження».
Крім того, лондонським музикам, як вони розповіли на прес-конференції після концерту, було цікаво знати, чи зможуть вони написати музику, яка безперервно триватиме протягом години і 13 хвилин. Учасники гурту впевнені – новий «модерністський» саундтрек змінює сприйняття стрічки, знятої 1925 року. Аби почути нову версію «Броненосця Потьомкіна», на площі зібрався кількатисячний натовп тінейджерів. Незважаючи на дощ, глядачі не разходилися, а в кінці хвилин десять аплодували авторам шоу. Отак, виявляється, і з таким історичним багажем можна потрапити до Європи.