За законом людяності й добра

Наступної весни виповниться двадцять років, як ми живемо з чорнобильським лихом. Воно невидимим смертоносним подихом торкнулося майже трьох мільйонів українців та ввійшло у життя чи не всіх нас. Ця атомна катастрофа не стала планетарною лише завдяки мужності й героїзму людей, які зупинили її ціною свого здоров’я і життя: працівників атомної станції, будівельників, пожежників, військових та співробітників МВС.

З перших годин аварії на ЧАЕС без засобів особистої безпеки та індивідуального захисту вони своїми професійними діями зупинили її розвиток і попередили катастрофу, захистили людство, отримавши гостру променеву хворобу. 1986 року МАГАТЕ до свого реєстру внесла 250 чорнобильців з цим страшним діагнозом. Зараз у живих залишилося 188 з них (176 – в Україні й 12 – у Росії). Вони, а також вдови загиблих від променевої хвороби утворили Міжнародну громадську організацію інвалідів Чорнобиля «Промінь 5-2». Така організація єдина в світі й не має аналогів, бо зібралися в ній ті, хто протягом однієї-двох змін 1986 року отримали такі дози опромінення, що вже не змогли працювати ні на Чорнобильській АЕС, ні на будівництві об’єкту «Укриття», ні в структурах МВС.
Мені випало познайомитися з цими людьми за сумних обставин. Їх зібрала разом річниця загибелі побратима-чорнобильця  Сергія Бовта, одного з шести  добровольців Білоцерківського загону пожежної охорони №1, який у травні 1986 року відкачував радіаційну воду з-під зруйнованого четвертого реактора. Живі приїхали вклонитися могилі товариша, згадати й пом’янути його та втішити самотню стареньку матір Лідію Костянтинівну.

Разом з чорнобильцями приїхала до Білої Церкви й представниця Київської організації Республіканської партії України – голова Деснянського районного її осередку Тетяна Білокурова, яку теж не залишили байдужою проблеми й турботи Міжнародної громадської організації інвалідів Чорнобиля «Промінь 5-2». На могилу командира розрахунку пожежної частини Сергія Бовта поставили й корзину квітів від Київської організації Республіканської партії України. Зворушена осиротіла мати не змогла стримати сліз вдячності й невигойного смутку.

Товариші ж згадували не лише свого покійного побратима, а й ділилися болем та проблемами, яких з роками у цих людей, що свідомо пішли на втрату здоров’я і життя, захистивши нас, не зменшується, а збільшується. Ось і цього року, підвищуючи пенсії та соціальні виплати, уряд чомусь «забув» про чорнобильців. А вони ж чималу частку своєї пенсії мають витрачати на ліки. Та й щорічне санаторно-курортне лікування їм конче необхідне. Бо без цього люди з гострою променевою хворобою просто приречені. Тому й вдячні вони Київській організації Республіканської партії України і за те, що разом з ними віддала шану їх загиблому товаришеві, і за допомогу живому членові організації Миколі Кольцову. Йому партія передала життєво необхідні ліки, які допоможуть зменшити страждання і зберегти ногу.

Добре, звичайно, що проблеми чорнобильців, які потерпають від гострої променевої хвороби, знайшли відгук у небайдужих серцях членів Республіканської партії України, які намагатимуться допомагати їм і надалі. Але хотілося, аби й держава належним чином подбала про людей, уражених атомом, як це й прийнято в усьому цивілізованому світі.