Справді несолодко

На початку червня ми вже писали про те, що разом із настанням сезону ягід почали зростати й ціни на цукор. Тоді всі – від Антимонопольного Комітету і Кабміну аж до міського управління торгівлі – запевняли, що жодних підстав для цього немає. Тому, коли минулої неділі мені зателефонували з Кременчука й сказали, що там цукор уже по 4,2 гривні, подумала: місцеві спекулянти  користуються моментом, а розпочнеться робочий тиждень – солодкий продукт подешевшає. Ще й запевнила співрозмовника, що в столиці таким спритникам уже дали по руках і ціни на цукор перестали зростати.

Приїхавши ж на ринок «Нивки», була неприємно вражена – тут за один кілограм «солодкого» піску правили 4 гривні 40 копійок, а за рафінад та кусковий – ще більше. Обурені покупці в голос висловлювали різні припущення такого неприємного сюрпризу. Молоденька продавщиця Оксана сказала, що за три роки, які вона тут торгує, таке стрімке зростання ціни на продукт протягом одного дня теж спостерігає вперше. Починала вона продавати цукор 19 червня по 3,9 гривні, під обід господар лотка встановив ціну вже 4,2, а о 15-й годині – 4,4. Тож вона бідкалася, як увечері зводитиме баланс, бо перед переоцінками господар чомусь навіть не переважував залишки. Покупці, правда, їй не дуже співчували, оскільки більшість з них стала перед вибором: що купувати – ягоди чи цукор і скільки, бо на те, що планували, виходячи з дому, грошей уже не вистачало. Єдине, у чому всі були одностайними, так це в оцінках у зв’язку з цим влади. Діставалося, звичайно, і новій, але здебільшого від продавців. Покупці ж переконані, що всі ці метаморфози з цінами та дефіцитами – звичайнісіньке шкідництво колишніх, єдина провина нової влади, що вона з ними «панькається». Усі присутні при розмові дружно підтримали сердитого чоловіка середніх років, який був, як потім з’ясувалося, й справді недалеким від істини, що справжнім господарем усіх ринків є хтось з відомих нових багатіїв. «От його б засудили до довічного ув’язнення та конфіскували всі капітали, тоді б і в інших бажання шкодити швиденько зникло», – підсумував чоловік і всі з ним згодилися.

Прийшовши у вівторок на роботу, взялася з’ясовувати в різних установах, чому дорожчає цукор. Як і на початку червня, майже в усіх високих кабінетах спочатку не йняли віри, а потім переконували, що причин для підвищення ціни немає. Насправді ж виходила дивна картина: чиновники, наче факіри, заклинали ціни зупинитися, а ті зростали, мов на дріжджах, і до п’ятниці вартість кілограма солодкого продукту в кіосках, наприклад, на Виноградарі сягнула 5 гривень, у «Сільпо» – одному із найбільших супермаркетів на цьому ж масиві – солодкий продукт спочатку подорожчав до 4,19 гривні, а потім зник. Як, до речі, й в інших менших торговельних закладах, де ціни, щоправда, були від 4,4 до 4,66 гривні.

Начальник міського управління цінової політики КМДА Василь Яструбинський, перед цим вивчивши ситуацію, повідомив, що райони столиці проблем із закупівлею цукру не мають. Але всі причетні до цього процесу зазначають, що оптові продавці цукру протягом останнього місяця постійно підвищують його відпускну ціну. Тому слушною видається думка пана Яструбинського, що в Україні, яка, ніде правди діти, поки що тільки вчиться цивілізованих ринкових відносин, держава повинна була б залишити за собою право на встановлення граничних цін, аби не допускати таких спекулятивних сезонних сплесків.

У Національній асоціації цукровиробників «Укрцукор» укотре підтвердили, що жодних підстав для підвищення ціни на цукор в Україні немає. І відчувши мою недовіру, навели цифри. За даними асоціації, станом на 1 червня запаси цукру в Україні становили 900 тисяч тонн. Усі разом – населення й промисловість – ми в змозі за місяць спожити не більш як 150 тисяч тонн. Тож перехідні запаси його в нашій країні аж до 1 вересня (початку нового сезону цукроваріння) становитимуть не менш як 450 тисяч тонн. Схоже на те, вся наша біда в тому, що половина всіх цих запасів – у продавців-посередників. Це виходить із даних тієї ж асоціації:  на місцевих ринках та в роздрібній торгівлі в усіх областях – 300 тисяч та в компаній (власників цукрозаводів і оптових посередників) – 150 тисяч тонн. Саме вони, власне, штучно й створюють «солодку» цінову кризу. В асоціації «Укрцукор» та й в інших навіть владних кабінетах, власники яких просили себе не називати, вважають, що підвищення цін на «солодкому» ринку спровоковане колами, які хочуть ввозити в Україну цукор-сирець із тростини. А оскільки продавці-оптовики й власники цукрозаводів, схоже на те, якщо не належать до одного й того ж олігархічного клану, то близькі між собою, держава не в змозі на них вплинути. Але тоді виникає резонне запитання, хто ж в Україні й на її цукровому (газовому, зерновому і т.д і т.п.) ринку господар? І доки так буде? Може, й справді пора вже Президентові та урядові й владу застосувати?