Власна школа хірургів і терапевтів
Мова піде про Головний військовий клінічний ордена Червоної Зірки госпіталь. Хірургічне відділення цього лікувального закладу, що займає цілий квартал неподалік бульвару Лесі Українки від вулиці Щорса до музею «Косий капонір», вперше довелося відвідати в середині сімдесятих років минулого століття, коли мій молодший брат – солдат строкової служби – на військових навчаннях застудив хребет і не загинув, лише завдяки військовим хірургам.
Удруге, вже наприкінці 90-х років, до цієї установи на обстеження потрапила сама. Люди в білих халатах у буквальному розумінні застрибали від радості, коли магнітно-резонансна томографія спростувала поставлений у міській лікарні онкологічний діагноз. Тому нинішній 250-й день народження госпіталю, що випав на 10 червня, певною мірою вважаю і своїм святом. А тим більш приводом, щоб хоч трошки розповісти про історію цього лікувального закладу.
Ще до початку Другої світової війни госпіталь був великою багатопрофільною військово-лікувальною установою. З 1928 року він вважався окружним госпіталем Українського військового округу, а з 1939 року – Київського особливого військового округу. Нині – це Головний військовий клінічний госпіталь Міністерства оборони України. Ще до війни тут сформувалася власна школа хірургів і терапевтів. Цей медичний заклад майже століття (з 1848 року) був клінічною базою медичного факультету Київського університету. Клініками університету завідували відомі вчені, які працювали на базі госпіталю, – Кримов, Маньковський, Губергріц, Маркелов, Чайка, Іщенко, Шварцберг та інші.
У перші ж дні війни було згорнуто деякі відділення, а замість них додатково створено нові – хірургічного та травматологічного профілю. Хірургічні відділення очолили відомі лікарі Цибульський та Котовська, а ординаторами в них стали Числавський і Пхакадзе. Останній після закінчення війни протягом багатьох років очолював хірургічну клініку Інституту клінічної медицини і був одним з найвідоміших хірургів у Києві.
Хворих із травмами опорно-рухового апарату лікували теж у новоствореному спеціальному відділенні, яке очолив доцент Туровець. Після війни він керував хірургічною клінікою Київського інституту переливання крові, а 1955 року очолив кафедру хірургії санітарно-гігієнічного факультету Київського медінституту.
У перші дні війни на базі госпіталю було сформовано 65 різних воєнно-польових лікувальних установ. Одночасно тривала підготовка до евакуації. Госпіталь переформували в 408-й евакуаційний на 2000 ліжок і готували до передислокації в Харків. Евакуація розпочалася 9 липня 1941 року. Передусім відправили хірургічні відділення. Коли фашисти наблизилися до Харкова, шпиталь перебазувався до Томська, де працював з 4 жовтня 1941 року по 30 березня 1943-го.
Діагностувати захворювання допомагали рентгенологи. Начальником відділення починаючи з 1927 року, тобто з часу організації цього відділення в госпіталі, був Заркевич, який першим у СРСР запропонував методику флюорографії. За роки війни у відділенні зробили понад 63 тисячі рентгенологічних досліджень. Заркевич прослужив у госпіталі до 1954 року, залишаючись начальником відділення й одночасно завідуючи кафедрою рентгенології і радіології Київського медінституту.
Із 15 жовтня 1943 року і до кінця наступальної операції Південно-Західного (пізніше 1-го Українського) фронту госпіталь перебував у Слов’янську Донецької області. Тут він був розгорнутий як спеціалізований хірургічний. А 12 лютого 1944 року повернувся до Києва на своє звичне місце і колективи відділень і служб взялися за відновлення його приміщень, помітно зруйнованих під час воєнних дій.
За роки війни лікарі госпіталю надали допомогу більш як 60 тисячам поранених і хворих, зробили тисячі складних хірургічних операцій.
І зараз у госпіталі трудяться висококваліфіковані спеціалісти – доктори й професори, відомі не лише в Україні, а й у Європі та світі. Роблять тут унікальні операції, допомагають не лише військовим, а й цивільним. Щоправда, останнім – на госпрозрахунковій основі. Бо теж мають проблеми із фінансуванням. І мріють про кращі часи та про надання медичної допомоги всім, хто її потребує, безплатно.