Трагік в образі блазня
Цього актора можна впізнати за неголовними, але колоритними ролями у фільмах «За двома зайцями», «Роки молоді», «Мартин Боруля», «Максим Перепелиця», «Ніч перед Різдвом», «Фараони», «Вій», «Захар Беркут», «На київському напрямку»… Знавцям кіно він знайомий також за головною роллю в так і не показаному свого часу фільмі «Дід лівого крайнього». Загалом у його послужному списку понад 200 ролей у театрі й 55 – у кіно.
У скверику навпроти Театру імені Івана Франка присядьте на лавку поряд із бронзовим чоловіком у береті, піджаку з «метеликом», у сандалях, який приязно усміхається. Микола Яковченко тут увічнений при тому «параді», який завжди піднімав настрій оточенню. Враження таке, ніби він встане, пройде, шаркаючи, і привітається: «Моє шанування, дороге товариство!».
Саме таким Яковченко, 105-річницю з дня народження якого нещодавно відзначили, і запам’ятався сучасникам. Щоправда, все життя Микола Федорович святкував іменини, день ангела – 19 грудня, хоча народився 3 травня. 1927 року Миколи Яковченко прийшов до Театру імені І.Франка й залишився у ньому аж до пенсії, до 1958 року. І хоча після цього він активно знімався в кіно, однак рання сценічна пенсія, яку актор сприймав як незаслужену образу, його морально зламала. У щоденнику його останні дні часто були означені коротко: «Нудьга. Нема роботи», «Сумую», «Сумую без роботи». Можливо, й має рацію мистецтвознавець Лариса Брюховецька, що тяжка українська доля завжди рятувалася сміхом.
За свідченнями багатьох сучасників, втримати Миколу Яковченка від потягу до спиртного було неможливо. Намагалася перевиховати батька й донька. Одного разу, взимку, вона приховала весь його одяг, щоб Микола Федорович не міг піти до гастроному. Весь ранок пробігавши по квартирі в пошуках «зілля», він як є – у халаті, без штанів, у домашніх капцях вискочив на мороз. Назустріч у шубі та шапці поважно йшов відомий актор Хохлов. Він заступив Яковченку дорогу й неквапливо запитав: «Ну що, друг ти мій, Колю, як живеш, як здоров’я?» Микола Федорович поглянув на нього знизу вгору і своїм неповторним голосом швидко-швидко пробурмотів: «Влітку, влітку поговоримо». І побіг далі.
Відомий артист Анатолій Паламаренко зізнався, що варто додати до гуморески трішки інтонації Миколи Федоровича, як у залі «температура» сміху підвищувалася. Щоправда, комік на сцені, в житті він був швидше трагіком. Колишній директор театру імені І.Франка Ігор Безгін визнавав, що при всьому гуморі Яковченко був нещасним: адже померли його старша дочка, обидві дружини. Микола Федорович зрідка відкривав душу, приховану за образом міського блазня. Але коли відкривав, то був серйозним і небагатослівним. Актор сварив себе за те, що не дав належного дружині та дітям. От вам і комік…