Не всі діждуться сподіваної волі

Протягом трьох найближчих місяців з українських тюрем вийде майже шість тисяч засуджених. Ще двом тисячам скоротять термін перебування за ґратами. Також цьогорічна амністія, узаконена 31 травня парламентом і підписана нещодавно Президентом, стосуватиметься 10 тисяч осіб, що перебувають на виправних роботах, відбувають інші форми покарання чи їхні справи ще у слідчих чи судових установах.

Хто вийде з тюрми

За словами начальника Держдепартаменту з питань виконання покарань Василя Кощинця, під амністію передусім підпадають «соціально незахищені особи та засуджені, які усвідомили свою провину, позитивно характеризуються у місцях позбавлення волі і не становлять суспільної небезпеки». Це стосується зокрема засуджених на термін до трьох років за дрібні крадіжки, хуліганство, умисне або необережне заподіяння легких чи середніх тілесних ушкоджень та інші нетяжкі злочини. Також під амністію підпадають неповнолітні, жінки  і чоловіки, які мають неповнолітніх дітей чи батьків віком більш як 70 років, особи похилого віку, ветерани війни, «чорнобильці», інваліди, хворі на туберкульоз, онкологічні захворювання, СНІД тощо. Законом про амністію передбачено звільнити жінок, засуджених за умисні злочини не більше ніж на 10 років, якщо вони вже відбули половину терміну.

Амністія не поширюється на засуджених довічно, тих, хто має не одну судимість за тяжкі злочини, осіб, які під час умовного засудження чи відстрочки виконання вироку вчинили ще один умисний злочин; до кого упродовж останніх десяти років вже було застосовано амністію або помилування; засуджених за умисне вбивство, бандитизм, злочини проти національної безпеки держави.

«Холодне літо 53-го» – теж досвід

«Амністія не приведе до ускладнення криміногенної ситуації», – вважає Василь Кощинець, посилаючись на «досвід попередніх років». За роки незалежності України було прийнято 13 актів про амністію і звільнено більш як 130 тисяч осіб. Отож сучасна держава гуманніша за УРСР: за 1945 – 1991 роки в радянській Україні амністію проголошували лише шістнадцять разів. Але найдовше в народній пам’яті залишився горезвісний «ворошиловський указ» 1953 року. Він на одній сторінці містив вісім пунктів з аргументацією, що «в умовах зміцнення радянського суспільного й державного устрою, підвищення добробуту й культурного рівня населення, росту свідомості громадян немає необхідності подальшого утримання в місцях ув’язнення осіб, які добросовісно ставляться до праці». З таким «напутнім словом» з в’язниць вийшли навіть особливо небезпечні рецидивісти, зокрема й так звані «злодії в законі». Водночас амністія не стосувалася політв’язнів – «контрреволюціонерів».  Наслідки цього указу люди й нині згадують із жахом: злочинний світ сприйняв амністію як уседозволеність, у найкоротші терміни виникла велика кількість банд. Так розпочався період, відомий як «холодне літо 53-го»…

В інших державах теж застосовують амністію. Наші західні сусіди стають гуманнішими здебільшого перед Різдвом. Українська влада успадкувала від радянської традицію приурочувати амністію до державних свят, річниць знаменних подій. Цього разу амністовані мають завдячувати передусім ветеранам війни, адже закон ухвалено з нагоди 60-річчя Перемоги.

Є й проблеми

Днями у Держдепартамент із питань виконання покарань його керівництво радилося з представниками Генпрокуратури, Верховного Суду, Секретаріату Уповноваженого з прав людини, Служби з питань помилування Секретаріату Президента, різних служб міністерств внутрішніх справ, охорони здоров’я, сім’ї й молоді, праці й соцзахисту, Державного центру зайнятості тощо. Усі ці відомства якоюсь мірою причетні до виконання амністії, а тому для їх злагодженої співпраці створюються відповідні штаби й комісії у центрі й на місцях.

Суддя Верховного Суду Костянтин Кравченко передбачає додаткове навантаження на суди, адже останні три роки остаточні рішення щодо амністії приймають лише вони. ВС надішле в апеляційні суди свої роз’яснення й вимоги. Судді, як прогнозує Костянтин Тимофійович, виїжджатимуть безпосередньо у місця позбавлення волі і там прийматимуть рішення. Передусім виявлятимуть, чи є у засудженого бажання на амністію, бо без такого «волевиявлення» закон забороняє звільняти.

Представник Секретаріату Уповноваженого з прав людини Микола Корчак пропонує дослідити, чому багато засуджених відмовляються від амністії (за останні роки таких близько тисячі). На основі скарг, що надходять до українського омбудсмена, Микола Степанович ще раз попросив чесно й справедливо поставитися до відбору претендентів на амністію: аби на волю не вийшли рецидивісти, а ті, хто дійсно заслуговує на державне помилування, не залишилися на нарах. Пана Корчака заспокоював представник Генпрокуратури Олексій Біляков, обіцяючи прокурорський нагляд. А начальник Департаменту кримінальної міліції у справах неповнолітніх Михайло Цимбалюк закликав органи місцевого самоврядування сприяти в облаштуванні та оздоровленні звільнених неповнолітніх, щоб вони не поповнили лави вуличних бродяг. Адже серед засуджених багато круглих сиріт, чимало таких, чиї батьки змінили місце проживання. Особливу увагу, як зазначали усі, слід приділити хворим на активну форму туберкульозу, СНІД та інші захворювання. За такою категорією амністованих потрібен чи не щоденний нагляд. Тому їх уже зараз мають чекати лікарні, заклади соціального патронажу, будинки інвалідів, не лише дільничні лікарі, а й міліціонери. Будинки для літніх людей мають узяти під опіку непрацездатних осіб похилого віку, які не мають родичів.

Статистика

Нині в українських тюрмах перебуває 188 тисяч засуджених. Серед них майже 10 тисяч жінок, більш як три тисячі неповнолітніх, близько 4 тисяч інвалідів і осіб похилого віку, більш як 10 тисяч хворих на туберкульоз, більше як 25 тисяч осіб, засуджених до трьох років за нетяжкі злочини.