У чужій сім’ї
Не знала, що слово «гувернантка», буває, вживають як евфемізм. Тобто воно може означати не хатню виховательку дітей, а представницю найдавнішої професії... Та мені хотілося довідатися-таки про роботу справжньої гувернантки, потреба в яких постала і зростає буквально на наших очах.
Перевіряли грішми
Олександру Дем’янівну – назвімо так цю жінку – знаю ще з тих пір, як мій син ходив до дитячого садка, де вона працювала завідувачкою. Син давно вже вийшов із того віку, а я пам’ятаю, як добре велося дітям під крилом цієї жінки та її колег.
З тих пір чимало води збігло. Якось зустріла на вулиці Олександру Дем’янівну: виявилося, вже десять років, як вона працює гувернанткою. А почалося все не з бажання поекспериментувати над своїм життям. Не від добра. Опускаючи повороти сюжету, скажу тільки, що дитячий садок просто вижили ті, хто пригледів «корисну площу» і затишненьке місце, де він був розташований. Колектив розсипався, Олександрі Дем’янівні теж велося несолодко. Зрештою, коли подруга запропонувала їй працювати в одній родині удвох, вона, повагавшись, погодилася. Завважте: пішла із зарплати завідувачки дошкільного закладу, що 1994 року в перерахунку складала аж 12 доларів.
Отже, із статусу завідувачки – у домашні робітниці плюс нянькою. Був певний острах: наймалася в родину іноземців – американців. Як порозумітися, бо з розмовною англійською у пані Олександри було кепсько. Та американці вважали, що треба знати українську, коли вже вони приїхали працювати в Україну.
Діти вчили нашу мову в школі при посольстві, батьки теж намагалися вдома спілкуватися з Олександрою Дем’янівною по-нашому. Аби щось пояснити їм, вона мала напохваті словника україно-англійського. Отже, тут не було великих проблем. Проблема в тому, що, попри надзвичайну доброзичливість іноземців, вона відчувала: повсякчас – під їхнім пильним контролем. Це й зрозуміло: впустити зовсім чужу людину в сім’ю! Не все замкнеш на ключ. Та й дитину довіряють – найбільший скарб. Але Олександра Дем’янівна прийшла за рекомендацією людини, котра знала її давно і яка в родині була своєю.
Перевіряли найчастіше грішми. Розраховувалися господарі щотижня, а пані Олександрі незручно було перераховувати гроші при них: такої вона вдачі. Виявилося, і не раз: їй давали зайві. На 20 доларів або й більше. Вона, звісно, повертала. А то ще кілька разів, прибираючи в квартирі, виявляла на столі банкноту. Увечері повідомляла господиню.
День був розписаний по хвилинах. «Я мала бути в них о восьмій ранку, – розповідає Олександра Дем’янівна. – Поки діти при-йдуть зі школи, мусила прибрати в домі, попрати. Часто господарі влаштовували вечірки, ми з подругою мали підготувати стіл із канапками та фруктами-овочами для прийому. Гостей – від десяти до ста. Спершу я дуже хвилювалася, бо не знала достеменно вимог господарів. Але після кількох прийомів усе стало на свої місця. До того ж навчилася подавати до столу те, що не прийнято в нас, наприклад, сиру моркву та цвітну капусту з майонезом. Господарі за підготовку прийомів доплачували. Їм дуже подобалося, як ми оформляли стіл, аранжували букети.
Освоїлася в новій ролі, пропрацювала в сім’ї майже два роки. Та американці поїхали в іншу країну. Мені було шкода, бо зжилася з ними. Скажу правду: незвично було, що вони постійно дякували нам із подругою, хоч ми були найнятими працівницями. За гроші, хоч і не фантастичні, я змогла оплачувати навчання доньки за контрактом».
Душею приростала
Гувернантка чи жінка, що веде домашнє господарство, фактично стає членом родини. Олександра Дем’янівна напоумлювала себе не звикати до дітей, яких доглядала і навчала. Та щоразу, каже вона, прив’язувалася, а потім відривала себе від дитини, коли переходила до іншої родини. Мало того: не раз виникала ситуація, коли нянька чи гувернантка стає для дитини ріднішою, ніж мама. І починаються ревнощі тієї, що дитя народила.
Якийсь час після від’їзду американської сім’ї пані Олександра залишилася без роботи. Вивчила попит за оголошеннями у газетах. Пішла по відповідних агентствах. У Києві є кілька таких, і там обов’язково посилають на платні курси, навіть якщо маєш досвід і фах виховательки. Добре, що викладаються певні юридичні аспекти «нянькознавства» та «гувернування». Олександра Дем’янівна знає: при влаштуванні у родину необхідно передбачити й обумовити цілий ряд моментів: працю понад домовлений час чи оплату праці у вихідні дні. Не завжди у родинах зважають на загальнодержавні свята. Необхідно домовлятися про відпустку та її оплату. Слід усе наперед обговорювати й укладати контракт. От чи буде такий контракт дійсним при з’ясуванні проблемних ситуацій?
Так за посередництвом агентства пані Олександра потрапила до родини, де доглядала дівчинку з її 10 місяців до 3 років. Отже, догляд знову сполучився з навчанням. І тепер знадобився досвід спілкування в англомовній родині. Батьки готувалися до виїзду в Канаду, і пані Олександру попросили навчати дочку азам англійської мови. Дівчинка непогано їх освоїла: назви предметів і тварин, читання простеньких текстів тощо. Олександра Дем’янівна багато чого досягла у розвиткові дитини. Хоча оплата праці таки невисока – від 1,5 до 4 доларів на годину. Та наші жінки часто не вміють цінувати себе, своїх фахових переваг зокрема. Пані Олександра так сподобалася батькам і дитині, що її навіть запрошували із собою до Канади. Та вона не могла покинути своєї родини і старенької мами.
Нині пані Олександра працює в російськомовній сім’ї, де батьки хочуть, щоб діти вивчили українську мову. У цій родині трирічна дівчинка, у неї є старший братик-школяр. Якщо з ним у пані Олександри зразу склалися добрі стосунки (вона має наглядати, як він учить уроки і зокрема читає при ній українською та англійською мовами), то з сестричкою спершу виникали проблеми. Дівчинка звикла, що попередня нянька виконувала всі її примхи. А тут – інший підхід. І тоді у гувернантку полетіли іграшки і все, що потрапляло під руки, почалися вереди. Олександра Дем’янівна випробувала весь арсенал своїх педагогічних прийомів, але стосунки не поліпшувалися. Вона вже збиралася піти з сім’ї. Та гувернантка сподобалася батькам і синові. Крок за кроком пані Олександра знаходила підхід до вихованки. І таки знайшла його: скористалася тим, що кожна дитина – артист у душі. Вона почала розвивати цю струнку в дівчинці – і цим налаштувала її на співпрацю. Нині Ганнуся знає напам’ять чимало віршиків українською мовою, починає читати. У свої три роки може відповісти, скільки звуків і літер у словах півень, їжак (чи ж кожен дорослий визначить правильно?), розрізняє і називає геометричні фігури, рахує. Узагалі Олександрі Дем’янівні подобається, що їй траплялися батьки, які чимало уваги надають й інтелектуальному розвиткові дітей, й емоційному світові.
Доведеться узаконити
Делікатно з’ясувала, які ж заробітки в середньому на місяць має гувернантка. Виявилося, не такі високі, хоч роботу з дітьми аж ніяк легкою не назвеш. А які проблеми виявила Олександра Дем’янівна за понад десять років праці гувернанткою?
По-перше, абсолютна незахищеність. Агентство влаштовує жінку на роботу, за послуги вона має сплатити половину першої зарплати. А далі стосунки з агентством уриваються. Трудова книжка вдома лежить, отже, трудовий стаж ніхто не враховує. Гувернантка по суті не має права на лікарняний чи оплачувану відпустку. «Якщо, за домовленістю, сім’я оплачує два тижні відпочинку – маю бути вдячна», – розповідає пані Олександра. А ситуації різні трапляються. В одній родині їй довелося працювати майже без вихідних і по 12 годин щодня. Перевтомилася так, що різко впав гемоглобін, виснажилася страшенно. Довелося кинути роботу й підліковуватися в лікарні. Але ніхто витрат на ліки й лікування не сплатив. Усі заощадження пішли за вітром.
Так чи інакше, доведеться узаконити працю гувернантки. Олександра Дем’янівна стверджує: у центрі Києва, біля Маріїнського палацу, на Володимирській гірці чи в Шевченковому сквері нині можна побачити тільки одну-дві мами з дітьми. А всі інші – гувернантки. Оплата їхньої праці – різна. Чи гувернантки мають можливість відраховувати на пенсійний фонд, страхування? Навряд. Отож, проблема є, і не одна. Самотужки навіть утворити профспілку непросто. Часто доводиться працювати понад домовлений час. Про 8-годинний робочий день і не йдеться: щонайменше 10 годин «на вахті». На власні родинні справи часу майже не залишається. Пані Олександра каже, що зовсім не належить собі, своїй родині. А коли доглянути за собою? Ніхто навіть не подивиться на виснажене стомлене обличчя. Усім хочеться бачити в родині молодцювату жваву жінку, доглянуту й веселу. І, буває, при наймі прямо запитують про вік: мовляв, будинок, де доглядатиметься дитина, за містом і має два поверхи. Ото набігаєшся за день!
Часто гувернантка мусить відмовлятися від своїх планів на літо і їхати на дачу із сім’єю, в якій працює. Щоправда, в деяких випадках няня чи гувернантка може об’їхати всю Європу, коли сім’я відпочиває мандруючи. Та не забуваймо: її, найману виховательку, чекає праця. Той, хто вважає, ніби робота із дітьми легка, хай спробує цього хліба. Тим більше, що вимоги до гувернанток дедалі зростають і урізноманітнюються.