Хоч доля розкидала по світу

Учора Колонна зала столичної мерії щиро зустрічала ветеранів – колишніх вихованців Київського спеціалізованого дитбудинку №13. Через шість десятків років тут зібралися діти війни, для яких цей інтернат став рідною домівкою, а його вчителі та вихователі – вірними друзями й батьками.

Колись маленькі в’язні воєнних концтаборів, які нині вже стали бабусями й дідусями, спілкувалися за гостинними столами з різним частуванням. Адже поговорити було про що: хтось ділився спогадами про свої дитячі роки, згадуючи, як в інтернаті (нині тут створено музей) всі вони дружно захищали одне одного, а хтось гордовито оповідав про власні досягнення чи про велику сім’ю. Чимало води сплинуло відтоді, коли вони востаннє бачилися. Їхні скроні вже давно вкрила сивина, а в очах і надалі туга… Багатьох вихованців інтернату №13, який був першим у Радянському Союзі, доля розкидала по світу. Аби знову зустрітися зі своїми вірними друзями, вони подолали тисячі кілометрів – приїхали не лише з різних куточків України, а й з Росії, Білорусі й навіть з Америки. Їх щиро вітав міський голова Олександр Омельченко, бажаючи міцного здоров’я і многая літа. «Такими, як ви, можуть пишатися не лише ваші онуки й правнуки, а й кожен із нас. Ви самотужки долали усі страждання та випробування долі, але залишилися чуйними і добрими людьми! – наголосив Олександр Омельченко. – Двері столичної мерії завжди будуть для вас відкритими!»

Наче до рідних дітей, тепло зверталася до своїх вихованців колишній директор дитбудинку №13 Віра Арсентіївна Семенова. Ще й досі вона пам’ятає кожного поіменно і лагідно називає «Раєчка, Олечка, Володінька…»

Аби ця зустріч запам’яталася назавжди, ветеранам вручили цінні подарунки від міського голови. І під мелодію вальсу та спів артистів задзвеніли келихи – за здоров’я друзів… і пам’ять тих, кого вже немає.