Сонячна епоха з іменем Тетяна
Так судилося: стільки років жила в одному місті з цією вродливою геніальною жінкою, а не трапилась нагода взяти в неї інтерв’ю або й просто десь випадково зустрітися віч-на-віч (бачила її іноді на телеекрані, фото – на шпальтах газет і сторінках журналів). Але ще зі студентських літ згадую про Тетяну Яблонську щоразу, коли погляд ловить у лісі, сквері галявину чи й просто місцинку трави в затінку дерев, освітлену промінням. Із прозорим живим покривалом на траві, яке так вразило мене на одній із картин Яблонської, відтоді завжди асоціюється в моїй уяві кожна схожа картина Природи.
А вчора і я була серед людей, які проводжали Тетяну Нилівну (вона померла 17 червня на 89 році життя) у Вічність. Її улюблений учень, сивочолий лауреат Шевченківської премії Микола Стороженко сказав мені, що Тетяна Яблонська боготворила Сонце і спілкувалася з ним, як із живою істотою. А ще додав, що ні він, ні Ада Рибачук, Олексій Захарчук та Володимир Мельниченко, її вихованці з першого випуску (1952 – 1953 рр.) художнього інституту, не мали права називатися вчителями (хоч у кожного вже не одне покоління вихованих художників), доки жила на світі їхня Вчителька. Художниця, високий дух якої домінував над побутом, над людськими спокусами, і живим пульсом – чистим, щирим, відкритим – наснажував лише творчість. Тетяна Яблонська – видатний художник, член Національної Спілки художників, народний художник України, дійсний член Академії мистецтв України, лауреат багатьох державних премій, не шукала нагород і звань – вони знаходили її самі. Вона ж навіть із температурою під сорок вставала з ліжка і бігла з етюдником, щоб зловити на полотно перший іній з дерев у первозданній красі…
Попрощатися з Тетяною Яблонською зібралися в Будинку художника багато людей: її родичів, колег, шанувальників. Віддати шану великій представниці живопису України приїхали Президент України Віктор Ющенко, Голова Верховної Ради Володимир Литвин, Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, віце-прем’єр Микола Томенко, Київський міський голова Олександр Омельченко…
А скільки було квітів – від аристократок-троянд до маків, волошок, дзвіночків, півників та багатьох інших посланців полів, луків і садів, – родичів тих квітів, які увічнені на полотнах Тетяни Яблонської.
Найвеличнішим пам’ятником Тетяні Яблонській для мене є кожна сонячна галявина в Україні, і хоч де я її бачитиму, завжди згадуватиму велику Художницю і велику Людину, справжню епоху в образотворчому мистецтві України. Тетяна Яблонська відійшла у Вічність. Її сонячна Творчість залишилася з нами.