Курчодав
Навіть серед вищих тварин – ссавців, плазунів, птахів – не так уже й багато знайдеться тих, з якими було б пов’язано стільки повір’їв, забобонів, просто побрехеньок.
Ми називали його рогачем, або жуком-рогачем, хоча наймення цієї великої комахи – олень-жук і серед численних рогачів він справжній цар.
У перші дні перебування в піонерському таборі «Зоря», що у Ворзелі, я, хлопчик, який виріс на київському асфальті, вже встиг наслухатись про великого чорного жука з рогами, мов у оленя. На території табору росло багато старих дубів. Отже, загадкову комаху тут можна було побачити, хоча й нечасто. Пізніше я дізнався, що олені-жуки харчуються дубовим соком. До свіжого пня вони можуть злетітися на «трапезу» з усієї округи. До речі, про те, що ці комахи літають, я теж довідався порівняно недавно. У моєму тодішньому уявленні гіганти серед мурашок, сонечок та інших кузьок могли лише поважно походжати.
Тоді так і не довелося побачити оленя-жука в природних умовах, тобто на волі. Спритніші за мене хлопчики примудрялися десь ловити і подовгу тримати у себе рогатих бранців-гладіаторів. Зводячи двох, а то й трьох жуків і нацьковуючи їх одне на одного, жорстокі діти ставали свідками справжніх боїв. Пам’ятаю, на спорудженому посеред табору дощатому помості відбувалася планова культмасовка – нудна і нецікава. І тут я помітив хлопчаків, які метушилися біля дерев’яних сходів і дивилися зовсім не на сцену, а кудись донизу, в підпілля. Як з’ясувалося, двоє з них принесли своїх чорних улюбленців і, поки масовик-затійник розпинався перед піонерами і жовтенятами, під помостом точилася битва.
Після цього мій інтерес до оленів-жуків зріс ще більше. Невдовзі я почув і зовсім неймовірні речі. Наприклад, те, що цей різновид рогачів сягає іноді фантастично великих розмірів. Таких велетнів називають курчодавами, бо вони начебто здатні задушити курча і залюбки це роблять. Нині я розумію, що або зі мною жартували, або автори цих «страшилок» несвідомо поширювали нісенітниці. Олень-жук, повторюю, живиться лише дубовим соком. Коли нині лісівники розчищають діброви, вони не дуже дбають про поживу для цих великих комах. Ось чому останні стали в Україні рідкістю і занесені до Червоної Книги.
Але не лише мою уяву вражали царі серед жуків. Часописи, і не тільки природознавчі, свого часу прикрашав фотознімок натураліста, який зафіксував мить, коли один олень-жук узяв у лещата рогів свого собрата і підняв над собою. А в одній старій дитячій книжці я завважив ілюстрацію – симпатичних курчаток, які сміливо женуть від себе чорного «курчодава». Дитячий письменник попався на той же гачок, що і я, чи, може, немає диму без вогню?