Щоб краватка не була зашморгом
Приємно бачити людину красиво, зі смаком одягнуту. А якщо в неї ще й відповідні манери, то просто замилуєшся, наче чимось надто вишуканим. І зовсім не обов’язково, аби на ній були дорогі шати – подекуди достатньо скромного костюма, щоб справити приємне враження на оточуючих. Бо ж таки правда, що у людини все має бути прекрасним: і обличчя, і одяг, і душа, і думки. Дедалі частіше ці складові успіху замінюють досить популярним нині поняттям імідж. Саме про нього ми вели розмову із талановитим іміджмейкером, професіоналом найвищого класу, викладачем-консультантом з питань ділового етикету та іміджу, автором книги-бестселера «Дрібниці створюють досконалість» Георгієм Монаховим.
На іміджі не можна економити
– Георгію Олександровичу, як би ви прокоментували відомий фразеологізм «Діло – все, імідж – ніщо»?
– Якщо людина прагне, аби її сприйняли у пристойному товаристві за свою, то для неї імідж – все. Ми достатньо часто вживаємо це слово, інколи до толку не знаючи, що воно означає. За моїм визначенням, імідж – це штучний, цілеспрямований образ. Створюючи його, ми добре розуміємо, заради чого це робимо.
– Аби не бути «білою вороною»?
– Саме так, щоб не виділятися у товаристві ні одягом, ні манерами, бути своїм серед своїх. Під іміджем слід розуміти не лише зовнішній вигляд. Він вельми промовистий – акумулює у собі мову зовнішності, слів, жестів, рухів, речей. Усе має бути в гармонії. Для кожної ситуації є своє розуміння доброго і поганого, пристойного і непристойного. Справжній смак – у відчутті пропорційності і відповідності.
– Скажімо, я йду на ділову зустріч…
– Тож маєте не лише подбати, що одягти, але й зорієнтуватися, з ким можете спілкуватися, як слід поводитися. Ви маєте проявити свої ділові якості: зібраність, організованість, поміркованість. Імідж – це ще вміння розставити акценти у відповідності із ситуацією.
– Для ділової зустрічі достатньо мати красивий діловий костюм.
– Одяг, звісно, прикрашає людину, одначе рідко приховує печать походження. Найвишуканіші і найдорожчі костюми, взуття будуть сприйняті неадекватно, якщо ви, скажімо, йдучи в офіс, одягнете темні колготи чи накладете на обличчя гриму в палець. Усе це згодиться лиш для світської вечірки. На люди можна з’явитися у чорних панчохах також після заходу сонця. Треба зважати на індивідуальність, гармонійне поєднання кольору та форми – і все має відповідати обстановці. Якщо вам комфортно у товаристві, ви не комплексуєте, не боїтеся промовити слово – то успіх перемовин, оборудки гарантований. На іміджі не слід економити, його не можна недооцінювати.
– Хто більше переймається іміджем – жінки чи чоловіки?
– На моїх семінарах, які проводжу для топ-менеджерів, на лекціях в Міжнародному інституті менеджменту співвідношення 50:50. Я переконаний, що вчити етикету треба розпочинати з дитсадка, бодай з п’яти років.
Не змусити, а прищепити смак
– Як ви ставитеся до обов’язкової шкільної форми, від якої у більшості учнів оскомина?
– І знаєте чому? Бо їх змушують носити такий одяг повсякденно, бути однаковими, забуваючи при цьому, що кожен – індивідуальність. Свого часу я проводив заняття у недільній дитячій школі. Хлопчики й дівчатка не просто вчилися, як слід поводитися у школі, в кафе, на шкільній вечірці, але й кожен у кінці занять придумував для себе одяг для тієї чи іншої оказії. Через якийсь місяць мами та бабусі почали «скаржитися» мені, мовляв, як нам стало складно з дітьми. Дівчинка відмовляється одягати до школи червоні колготки, не хоче великого банта пов’язувати, бо ж вона йде у навчальний заклад, а не на свято. Якби ж то цього навчали не лише у недільній школі…
– Ваші учні, слухачі не обурюються, коли радите їм, скажімо, ходити на роботу при краватці?..
– Якщо вона їм не подобається, сприймається, як петля на шиї, то нехай знайдуть собі іншу, відповідну роботу, куди б можна було приходити у джинсах чи шортах. Деякі слухають мої настанови і після всього роблять висновок, що у житті все це складно застосувати. Чому складно? Для цього що, потрібні якісь верстати, капіталовкладення? Потрібно всього-на-всього себе перебудувати. Самовдосконалення далеко не всім властиве. Скажімо, хіба багато фізичних зусиль треба, аби жінка в міру користувалася декоративною косметикою? Це ж її таємниця, макіяж має нашіптувати, а у більшості випадків він кричить, горланить.
– Незабаром випускні вечори у школі. Якою б ви хотіли бачити нашу юнь?
– Юними особистостями. Комусь хочеться на шкільному балу бути тургенєвською красунею, а комусь – екстравагантним дівчиськом. У всьому слід дотримуватися міри. Для такої оказії дівчатка часто одягають масивні плаття а-ля мадам Помпадур. І мають вигляд тіток. А якщо ще й зачіска, як у мами, і купа золотих прикрас… Чому тут дивуватися, коли так батьки, вчителі навчили. З дитячим психологом ми розробили навчальну програму з питань етикету та, іміджу, та, на жаль, жоден столичний ліцей, гімназія не зацікавилися нею: мовляв, наші вчителі навчають цього учнів. Невже учитель математики розповідає, як одягнутися для вечірки?..
Леді Ю на трибуні в мереживах
– Вам подобається, як одягаються наші політики, скажімо, Прем’єр-міністр України?
– Я порадив би Юлії Тимошенко костюми в стилі Коко Шанель: рівний, укорочений жакет, неприталена спідниця, яка прикриває коліна. Їй пасуватимуть фісташковий, маслиновий, нефритовий кольори. Для блузок – пастельні тони: блідо-лимонний, кремовий, аквамариновий. І взуття, на тон темніше від подолу.
– У такому разі, якими будуть ваші поради нашому Президенту?
– Декоративна хустинка в нагрудній кишені – це виключно вечірній аксесуар. До того ж візерунок її не має бути таким, як краватка. І ще – він надміру часто розстібає піджак.
– А що у такому разі скажете про імідж журналістів?
– Я страшенно обурююся, коли бачу на прес-конференціях журналістів у джинсах, футболках, кросівках. У такому одязі можна йти хіба що у нічний клуб чи на молодіжну дискотеку. На ділових зустрічах, де панують ділові розмови, несмаком є стиль екстрим. Я б на місці керівників відповідних служб, які влаштовують прес-конференції, заборонив би приходити журналістам у шортах і капцях. Творчим працівникам, які дають оцінку подіям, людям, не завадило б поглянути спершу на себе.
– У вас є ідеали досконалості? Як ви самі вдосконалюєтеся?
– Навчаю досвідчених бізнесменів, а тому не можу бути профаном. Маю знати не лише свій предмет, а й орієнтуватися в маркетингових комунікаціях, менеджменті, не кажучи вже про психологію. Не втомлююся дивитися відеокасети про улюблених співаків, танцюристів, акторів. Мої кумири – Едіт Піаф, Грета Гарбо, Лідія Русланова, Тетяна Дороніна, Михайло Баришников. Із сучасних дуже люблю Олену Камбурову, намагаюся бувати на її концертах.
Вчитися ніколи не пізно
– Де ви цього навчалися?
– Я родом із приморського робітничого селища поблизу Керчі. Коли життя виносить тебе на певні рівні, а ти хочеш залишатися своїм і щоб тобі було там комфортно, щоб ти прижився, перебудуй себе сам, не лінуйся цього робити. Аби вчити інших (за освітою я – педагог), закінчив спеціальні курси стилістів у Вільнюсі, а також курси офіціантів-метрдотелів.
– А українська еліта прагне бути на висоті у питаннях іміджу та етикету?
– Наразі відчувається спад інтересу до цих проблем. Якщо у 90-ті роки на моїх семінарах переважали управлінці вищої ланки, то тепер – секретарі-референти, обслуговуючий персонал. Начальники, либонь, вважають такі заняття нижче своєї гідності. Нижче своєї гідності – мати вигляд незграби. Не треба соромитися – треба вчитися.
У США – 1,5 тисячі шкіл з етикету, там черги на лекції, а що вже казати про вартість такої науки… В Європі семінари з бізнес-етикету – на другому місці (після техніки продажу). Українці ж вагаються: вчитися чи так обійдеться. Певна річ, боротися з лінощами, шаблонами, безвільністю дуже важко. Але конче треба, аби не бути сірою мишкою чи білою вороною.
– Ваші слухачі не жалкують, що перебороли свої лінощі і самих себе?
– Гадаю, що ні. Хоча на перших порах вони ображаються, сперечаються, а потім підходять і говорять: «А воно й насправді так є». Минає час – хтось телефонує, аби подякувати, а дехто надсилає листи: «Був у відрядженні за кордоном, я почувався там достатньо упевненим, нітрохи не комплексував, як до цього бувало. Як я вам вдячний, або ж «Я ніколи не думав, що, користуючись тими прийомами, яких ви мене навчали, можна досягти значно більшого. Я провернув таку оборудку! Скажу чесно, все робив за вашим конспектом». Жінки дякують, що привчив їх одягати на ділові зустрічі колготи тілесного кольору, а не чорного. Тепер, ідучи на роботу, вони не фарбують нігті фіолетовим лаком і відмовляються від спідниці із великими розрізами. «Мені соромно пригадати, якою я була раніше. Я тепер така щаслива!» – це слова теж моєї учениці.
– Правду кажуть: що посієш, те й пожнеш. Нехай ваша нива рясно врожаїться. Дякую за цікаву розмову, з якої я також дізналася багато корисного для себе.