Андрій МАКАРЕВИЧ:«Підводний світ» витяг мене з кухні»
Молоде покоління знає Макаревича-кулінара завдяки його «смачній» телепрограмі. Трохи старших не обдуриш – вони «Машину часу» не переплутають з жодною іншою групою. Ті, хто цікавиться творчістю Андрія Макаревича, знають, що він не тільки смажить пампушки на голубому екрані та співає філософські пісні в нестандартному оточенні, а й полюбляє пірнути раз-два на літо в синє море. Тобто є дайвером.
Ми його впіймали спеціально для вас цього понеділка, коли приїхав лишень на день до столиці. У Києві, на Жилянській, відкривав він центр підводного плавання і полювання «Батискаф». Розбивали пляшку з шампанським об стіну, перерізали стрічку, пливли в атмосфері «кустовської» романтики обтягнуті гумовими пірнальними костюмами, заворожені найрізноманітнішими рушницями для підводного полювання, одкровеннями бувалих аквалангістів, яких там зібралося ого скільки.
«Доки зможу, доти пірнатиму»…
– Пане Андрію, – зловив я Макаревича на кілька слів, – про те, що ви захоплюєтеся дайвінгом, відомо давно. Та, кажуть, ви навіть задумали зробити телепередачу на кшталт «Одісеї…», чи то правда?
– Програму справді я готую. І вже давно. Два з половиною роки. Так і називається – «Підводний світ з Андрієм Макаревичем». Об’їздив півсвіту. У Мексиці знімав, у Середземному морі. У серпні маю намір їхати в Колумбію. Шукаю пригоди, шукаю акул, скарби. Мені подобається. А що, у вас, в Україні, її не показують?
– Наразі маємо тільки ваш кулінарний проект. Можливо тепер, після вашого приїзду, знайдуться охочі показати цю програму і українському глядачеві.
– Я не маю права впливати на долю програми після того, як віддав її на «Перший канал». Чому вони не здогадалися в Україні запустити її, не знаю. Не скажу, що претендую на лаври Жака-Іва Кусто, звичайно, що ні. Він науковець, винахідник, першовідкривач. А я людей розважаю і сам розважаюсь. Подорожую світом навіть не сам, а зі всією сім’єю. Але не для того зайнявся я дайвінгом, щоби програму знімати. Навпаки – спочатку було захоплення, яке переросло в хобі, а вже згодом виникла ідея створити передачу.
– Як давно займаєтеся дайвінгом?
– Захопився підводним світом я дуже давно, в дитинстві ще. Пригадую, подивився один з перших фільмів того ж Кусто, а потім ще й «Останній дюйм» за Джеймсом Олдріджем, і захворів. Відтоді марив пірнаннями з аквалангом, аж поки не з’явилася така нагода. А вже коли спробував, вирішив для себе – доки зможу, доти пірнатиму. Неймовірне відчуття. Ніщо так не розслабляє, як дайвінг. Найперше, це чудова зміна заняття. А якщо добавити до цього ще й полювання, то це справді кайф. Підводна риболовля, вважаю, – найсправедливіший вид полювання. Адже мисливець-рибалка знаходиться не в своєму середовищі, йому незручно, він не може маневрувати. А риба навпаки – в своїй стихії.
Найсправедливіше в світі полювання
– Мабуть, тому дайвінг набуває в світі все більшої популярності, що люди шукають справедливості…
– Зауважте, особливо в Україні. Навіть як класно владу змінили… У вас тут чудові можливості для дайвінга: теплі моря, клімат гарний, а Дніпро!.. Ця річка, порівняно з російськими, ще дуже чиста. До речі, навчався пірнати я саме на Дніпрі, у Дніпропетровську, хоч і пробував до того на морі. Моїм інструктором, який видав мені ліцензію, був знаний учитель дайвінгу Юра Бєльський. Без інструктора, – це я для початківців скажу, – не варто починати пірнати з аквалангом. Небезпечно – можна просто не випливти. Навчання ж недовге – лише п’ять днів. Зате інструктор на совість вчить клієнта, бо ж відповідає за нього до смерті. Отак!..
– Дайвінг не дешевий вид відпочинку, проте нині він доступний людям і з середніми статками.
– Жодне із захоплень людства не прогресувало з такою швидкістю, як дайвінг. Коли наприкінці п’ятдесятих на екранах з’явився перший фільм Кусто, на людей з балонами за спиною дивилися, мовби на марсіян. Коли я вперше занурився у води Чорного моря в радянському апараті «АВМ 1М» (1976 р.), мене заарештували прикордонники. Нині наші пострадянські країни впевнено лідирують у світі по щорічному приросту дайверів. Я вельми радію з того, що наш «Батискаф» – не просто мережа спеціалізованих крамниць, а ще й клуб підводних мисливців, курси з найрізноманітніших напрямів дайвінгу. Це також цікаві поїздки, а віднедавна ще й корпоративний журнал. Судячи з того, як розширюється наша мережа, інтерес до підводного плавання зростає. Мені приємно, що багатьох змогли привернути до світу дайвінгу. Тепер наче засвітилося зелене світло – люди можуть йти до моря прямим і безпечним шляхом. Коли пригадую, як ми починали, стає і сумно, і смішно.
– Крім підводного полювання дуже поширене підводне фотографування. Ви і ним займаєтеся?
– Раніше займався. Навіть дуже. Захопився, немов хлопчак. Однак, досягнувши всього в любительській підводній фотографії, зрозумів, що постав перед вибором – або зайнятися цим професійно, або спинитися. Займатися професійно – означає купувати потужну апаратуру, шукати де збувати фотознімки. Тому вирішив, краще перестану фотографувати. Зараз тільки полюванням цікавлюся. Звісно, що й пошуком скарбів і акул у своїй новій улюбленій передачі.
– А куховарити на телебаченні ви вже не будете?
– Набридло бавитися в кухарчука. Тепер можу приготувати тільки для сім’ї чи для друзів на пікніку. Часом куховарю на кораблі, коли знімаємо чергову програму. Таким собі коком стаю. Є в мене й багато інших захоплень, але їх поки що на широкий загал, принаймні у вигляді телепроектів, виносити не буду.
Два мішки сазанів – це нормально
– Яким чином впливає захоплення дайвінгом на вашу творчість, на написання пісень, віршів?
– На диво, жодним чином не впливає. Напевне тому, що дайвінг, як я вже казав, – це відпочинок, релакс після роботи. Так кажуть і Леонід Ярмольник, який є завзятим пірнальником, і мій товариш Олег Чебикін, і Тимур Кізяков (телепрограма «Поки всі вдома». – авт.). Іноді бувало так, що за п’ятнадцять хвилин до концерту скидаєш гідрокостюм, одягаєш білосніжне жабо і біжиш на сцену. Пригадую, в Дніпропетровську так було. Зима, сніг, а ми з Андрієм Белле беремо все, що треба – і на ту ж таки «теплу воду». Пірнеш, ляжеш на дно, а перед тобою двометрова глибина і з десяток велетенських сазанів. Товчуться вони, а ти розглядаєш, який найжирніший. Стріляєш, викидаєш на берег. Знову пірнаєш, знову вибираєш жирненького. І так доки два мішки не наповниш рибою. Риби тоді в Дніпрі було багато. Та й тепер, звісно, є.
– Один з напрямів дайвінгу – археологія, але є ще й так звана «чорна археологія». Як ставитеся до цього?
– Хіба ж можна до цього добре ставитися? Доки держава «щелкает лицом», нечисті на руку «браконьєри» відверто розкрадають історичну спадщину народу. «Чорні археологи» піднімають із морського чи річкового дна просто неоціненні речі і розпродають їх. І добре ще, якщо в приватні колекції, а не за кордон. Не так давно нашій групі вдалося віднайти бригантину. Направду унікальний експонат. Йому справді нема ціни. Уявляєте, ми змогли його підняти на поверхню. Потім передали кому слід. А радості скільки було! «Чорних археологів» варто вистежувати і карати, як рибнагляд відстежує браконьєрів, які глушать рибу. Іншого виходу не бачу.
– Знаємо, ви про дайвінг навіть книгу написали. Вона стала справжнім бестселером, так що впіймати її в книгарні непросто. Особливо в нашій країні.
– Це вже друге видання книги вийшло друком. Я її писав разом зі своїм інструктором, Юрою Бєльським. Нове видання ми суттєво переробили, повністю змінили ілюстрації. Добавили чимало знімків із підводного і надводного життя зірок російської культури, та й авторів також. Окрім сміхоти, приколів і жартів у книжці ми намагалися помістити якнайбільше фактичного матеріалу. Наприклад, розповіли про найдайверські місця в теплих краях. У ній я розповідаю про підводне полювання і ділюся секретами приготування риби. Розрахована ця книжка на тих, хто щойно вирішив сам зайнятися дайвінгом, і долучити до нього друзів. Знайдете, прочитаєте. До речі, в «Батискафі» вона є, я бачив.
– Для чого ви зайнялися створенням цієї мережі крамниць? Ви переслідували якусь конкретну ціль чи тут місце має лише комерція?
– Концепція «Батискафа» – для підводного плавання має бути все необхідне і все найкраще, що зараз виробляється в світі. Так повелося, що кожну нову крамницю ми відкриваємо саме 13-го числа. Ось які ми – не віримо в погані числа і забобони. Ваш перший, київський, бачте, також 13-го відкриваємо. У Києві дванадцять дайвінг-клубів, тож їм завжди потрібно оновлювати обладнання. Навіщо українцям їздити за кордон чи до Москви? нехай і у вас будуть рівні з усіма можливості. Ми не розхвалюємо одну чи дві торгові марки, з якими вдалося досягти домовленості. Ми пропонуємо початківцю-дайверу, і професіоналу також, все можливе спорядження для підводного плавання, те, що стало еталоном у своєму класі. Безпека під час занурення – найважливіше. І я певен того, що тільки в добрій екіпіровці, в доброму гідрокостюмі можна не боятися пірнати на глибину.