Черги на всиновлення немає. Серед українців

На превеликий жаль, не кожній жінці випадає стати матір’ю – така вже воля Господня. І водночас, скільки наразі у світі сиріт (не хочу вдаватися до статистики, скажу лишень, що вона приголомшлива). Але не варто впадати в розпач сім’ям, до яких не прилітає лелека, треба лише знайти стежку, що веде до дитбудинків. А їх в Україні ой як багато!

Бажаючих усиновити дитину, від якої в пологовому будинку відмовилася його біологічна мати, у нас чимало. Лише торік українці взяли під опіку 4,5 тисячі, 500 із них – у процесі усиновлення. А загалом щороку в Україні всиновлюють більш як 4 тисячі відмовних хлопчиків та дівчаток.

– Черги взяти на виховання дитину немає, – наголосила Раїса Моїсеєнко, начальник Управління організації медичної допомоги дітям та матерям МОЗ України. – Одначе пройти цю бюрократичну тяганину прийомним батькам нелегко, бо чиновники постаралися – створили стільки всіляких перепон.

Система всиновлення в нас недосконала. Це видно навіть на її початковій стадії. Майбутня мати, яка виявила бажання виховувати не своє дитя, змушена імітувати вагітність, аби колеги по роботі, сусіди, знайомі не здогадувалися ні про що. Проте ця таємниця перестає бути таємницею, коли їй нарешті надають таке право і вона приносить у дім… двомісячне (!) немовля. Адже, згідно із законом, раніше їй віддати крихітку із пологового будинку ніхто не має права. Біологічній матері-відмовниці, а це найчастіше малолітні, самотні, малозабезпечені, надають шанс схаменутися і забрати заяву про відмову від новонародженого.

Прийомним батькам треба зібрати купу різних довідок: про стан здоров’я, доходи, житлову площу та пройти через суд. І в кожній відповідній установі вони повинні розповідати, навіщо їм ці папірці. Дізналася лікарка, медсестра, бухгалтер, працівник жеку – вся вулиця вже знає, а там – і півсела, півміста. Таємницю всиновлення фактично неможливо зберегти. У світі стільки недобрих людей… Тож буває, що діти в 10 чи в 20 років дізнаються усю правду. А вона ж бо  така гірка!

І навіть коли всі митарства позаду, проблем у прийомних батьків не меншає. Відмовні діти зазвичай мають патологічні захворювання. Нерідко тато з мамою не знають, що з ним робити, коли хвороби загострюються. І часто-густо ладні повернути (ніби якусь річ) дитину назад. А якби вони пройшли тренінг для прийомних батьків, про що нині лише ведуть розмови, такого не сталося б.

Так, черги на всиновлення дітей немає, але з-поміж українців. Анкетами ж іноземців забиті сейфи. Італійці, іспанці, американці беруть навіть тих хлопчиків та дівчаток, у медичних картках яких просто жахливі діагнози. Вони ладні взяти каліку, аби лиш у родині росла дитина. Найбільше усиновлюють у Дніпропетровській та Донецькій областях, а в західному регіоні вищі показники опіки. До того ж це роблять родини здебільшого із середнім достатком. Євгенія Чернишова, директор Центру з усиновлення дітей при Міністерстві освіти та науки України, назвала лише два приклади, коли на цей крок відважилися бізнес-леді. У багатих свої проблеми: доходи, угоди. Тож хіба є час думати про дітей? Одначе, якби вони частіше бували в дитбудинках і бачили ті оповиті смутком очі, то, можливо, у їхньому серці спалахнула б материнська іскорка доброти. Якось у дитбудинок «Малятко» прийшла знімальна група тележурналістів. Працювали кілька днів. Коли зйомки закінчилися, до директорки підійшов телеоператор: «Мені вже 35 років, я дозрів, щоб усиновити дитину».

З минулого року в Україні став чинним «Сімейний кодекс». А вже нинішнього до Верховної Ради надійшли поправки до 22 законів. Та чи зменшиться після їх прийняття кількість бар’єрів, які доводиться долати батькам-усиновлювачам?..