Реформа з піднятою ногою

Деякі політики пропонують забути про адміністративно-територіальну реформу до виборів 2006 року, а інші взагалі порівнюють запропоновані варіанти зі зґвалтуванням державного масштабу. Попри це фахівці (і не тільки) сперечаються, як виглядатиме карта України після відповідних змін і чи зможе пересічний українець знайти на ній себе.

Суть реформи в тому, щоб кожен рівень місцевого самоврядування мав чіткий перелік прав і не протягав руку для виконання обов’язків. Уряд порахував, що територіальна громада може заробляти гроші, якщо вона об’єднує хоча б 5 тисяч осіб, а місто обласного значення або район – не менш як 70 тисяч. Цю схему критикують за формалізм. Мовляв, суто кількісний поділ не враховує традицій спілкування, транспортної мережі, прав національних меншин компактного проживання. Політолог Володимир Фесенко вважає, що села, які в результаті укрупнення територіальної громади не потраплять до адміністративного ядра, приречені завжди бути на задвірках розвитку. Він каже також, що ніхто не прораховував вартості й наслідків реформи. Хоч усі зауваження слушні, поки що урядовий проект єдиний, який пропонує чіткі критерії реформування.

Експерт із місцевих бюджетів Асоціації міст України та громад Юрій Ганущак підтримує «математичний» варіант реформи, який убезпечить від ухвалення політичних рішень. Він пояснив, що при застосуванні урядової моделі, Мінфін розподілятиме бюджетні кошти відповідно до того, до якої з шести клітинок входить адмінтеродиниця. Перші дві клітинки належать первинному рівню місцевого самоврядування. Це – селища, міста районного значення або об’єднана сільська територіальна громада. «Джентльменський набір» 5-тисячників: школа, амбулаторія, фельдшерсько-акушерський пункт, міліціонер, казначей і ветеринар. Наступні дві клітинки – це базовий, районний рівень, тобто міста-райони, міста обласного значення і райони, населення яких становитиме 70 тисяч осіб. Вони обов’язково матимуть лікарню-стаціонар і неспеціалізовану школу-інтернат. Фундаментальніші установи будуть у містах-регіонах або областях, де мешкатиме понад 750 тисяч. Винятками у цій схемі стануть населені пункти на Херсонщині, Поліссі й в гористій місцевості. Там критерієм формування територіальної громади буде відстань між селами і можливості сполучення. За даними Юрія Ганущака, утвориться близько 4 тисяч адмінтеродиниць. Мінфін матиме справу з кожною окремо, і це буде значно легше, ніж за наявної заплутаної схеми міжбюджетних розрахунків.

Голова парламентського комітету з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією Володимир Стретович місяць тому на конференції «Порядність, прозорість, професіоналізм: чи готова українська влада жити в Європі» заявив, що не вірить в успіх реформи. Він упевнений, що вона «поховає українське село». Стретович вважає, що влада ще не готова до відповідального самоврядування і навів приклад одного міста на Рівненщині, де двоюрідний брат мера працює його заступником, а теща – секретарем. Мовляв, за наявності кругової поруки влада завжди продаватиметься у власних інтересах. На тій же конференції посол США в Україні Джон Гербст назвав українських мерів кваліфікованими та ефективними. Він навів дані соцопитування, згідно з якими 45 відсотків населення України довіряють своєму мерові, а 55 відсотків – міськраді. Голова Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко загалом підтримує урядові пропозиції, однак зауважує, що спочатку треба реформувати місцевий і районний рівень. Органи регіонального самоврядування слід запроваджувати не раніше, ніж років через п’ять по тому, щоб вони не тисли на несформовані дрібніші одиниці. Але, передусім, на думку Ігоря Коліушка, слід прийняти закони про Кабінет Міністрів і про державну службу, а то «виходить, людина підняла ногу, щоб зробити крок, але ще її не поставила. Незручна поза…» Тим більше, коли стоїш так багато років.