На свічку потемнішало б

Коли телефонуєш до Національного музею літератури України і кажеш, що ти з «Вечірнього Києва», з приводу меморіальних дощок, а тобі відповідають, що якраз саме завтра їх встановлюватимуть, – це радісний збіг обставин. Але шосте чуття підказує, що такий результативний збіг міг би статися й раніше. Ремонт музею, як повідомив один із його працівників, закінчився восени, а зима, мовляв, – пора, непридатна для прикріплювання до стіни двох мармурових дощок вагою по 60 кг, ще й пошкоджених будівельниками. Та після зими, як співалось у колись популярній пісні, було три місяці весни – достатньо часу, щоб і додуматися до нового способу кріплення дощок, і до його реалізації не першого дня літа, а раніше.

Отож тепер кожен, хто проходитиме повз музей на вулиці Богдана Хмельницького, 11, дізнається вже не тільки про те, що цей будинок – пам’ятник історії та архітектури, а й що в ньому у 1885-1886 роках перебував видатний український письменник Іван Франко, а в 1885-1889 роках навчався визначний український вчений і письменник Агатангел Кримський. Саме тривала відсутність пам’ятних дощок, пов’язаних з іменами Франка та Кримського, непокоїла давнього вірного читача «Вечірнього Києва» – заслуженого архітектора України, почесного члена Української академії архітектури, члена містобудівної ради С.І.Лапоногова. Листа до редакції Сергій Іванович написав після звернень до столичного Головного управління охорони культурної спадщини та реставрації і відновлювальних робіт, Київської міської організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, до директора музею – коли після почутих обіцянок минав час, а на свої законні квадратні сантиметри на фасаді будинку меморіальні дошки не поверталися…

– Ну то й що, – може подумати хтось, – чи така вже важлива проблема для Києва, щоб через неї турбувати посадових осіб і нервуватися самому? Звісно ж, це не відключена електроенергія, через яку місто опиниться в пітьмі. Але свічки культури й освіченості без згаданих пам’ятних дощок киянам таки не вистачало. Будинок, у якому нині розміщений Національний музей літератури України, колись належав видатному українському діячеві, поміщику Григорію Галагану, котрий на згадку про померлого сина заснував у ньому Колегію Павла Галагана, а на її утримання заповів доходи від 11,5 тисячі десятин земельних угідь у Полтавській та Чернігівській губерніях. У цьому закладі навчалися обдаровані юнаки (чимало з них, як і Агатангел Кримський, стали згодом помітними постатями в суспільстві), а викладали знамениті вчені. І.Франко, котрий користувався бібліотекою колегії, у її церкві повінчався з О.Хоружинською.

Учнем Колегії Павла Галагана був і рідний брат бабусі С.І.Лапоногова, нашого читача, небайдужого до історично-культурної спадщини Києва. Сам же Сергій Іванович, навчаючись у будівельному інституті, не раз переносив обриси цієї споруди на ватман, а ось уже сорок років мешкає зовсім поруч з музеєм, у сусідньому будинку.