Анатолій МАТВІЄНКО: «За рівнем проблем Крим попереду»
У студентські роки Анатолій Матвієнко не отримав Ленінської стипендії, розкритикувавши інститутський комітет комсомолу, але в політику увійшов саме по комсомольській драбині. Як авторитет у царині місцевого самоврядування багато років викривав тоталітарність виконавчої вертикалі, але вдруге очолює її гілку. Після Помаранчевої революції був одним із основних претендентів на посаду віце-спікера, але несподівано став кримським прем’єром.
Тепер у Києві Матвієнко буває раз на два-три тижні. Його запрошують на десятки теле- та радіоефірів, половину з яких доводиться скасовувати – не вистачає часу. Кореспондентові «ВК» довелося стати свідком п’яти годин останнього візиту Матвієнка до столиці. Інтерв’ю переносилося тричі. Зрештою, частину його записали після брифінгу, потім між двома переговорами. Решту запитань ставила в чорному «мерседесі» по дорозі з площі Перемоги до парламентських комітетів на вулиці Садовій – між дзвінками Матвієнка із мобільного телефону і вискакуваннями з авто, щоб привітатися з колегами.
– На новій посаді ви одразу взялися за найбільший кримський капітал – землю. Що робитимете з незаконно збудованою нерухомістю?
– Ми не можемо бульдозером згортати палаци на заповідних територіях. Я оголосив би їх державною власністю. І нехай ті, хто незаконно будували, їх же викуповують.
– Як почуваєтеся на чужій території? Не виникало бажання оселитися в райському куточку і забезпечити собі гідну «пенсію»?
– У Криму всі свої і всі чужі. Кожен давно чи нещодавно туди переїхав. Розвиток Криму – це не лише проблема його влади. Я хочу, щоб цим переймалися всі. Тому поки я на цій посаді, принципово не матиму в Криму ні нафтового, ні туристичного бізнесу. Сюди має прийти новий підприємець – не «боксер», а такий, який воліє заплатити більше і мати натомість надійні стосунки з державою.
– Чому ж ви тоді збираєтеся віддати Масандру під резиденцію Ющенка?
– Знаєте, я відчуваю себе ідіотом, коли мені розказують, що це палац Олександра ІІІ. Кахлі 1950-х років, у ванні – вбиральня й підсобне приміщення… Тому я пропоную «проспекулювати»: нехай Ющенко приймає там делегації – і гроші на реставрацію знайдуться. Це ж не значить, що палац стає його власністю, він залишається відкритим для відвідувачів. Польський президент, наприклад, має десяток резиденцій і тільки в одній живе.
– Ви уже склали повноваження народного депутата. Якою буде доля законопроекту 3207-1 без вашої участі?
– Гадаю, що Верховна Рада – це здебільшого розумні депутати, які щиро переживають за місцеве самоврядування. Сподіваюся, 3207 буде одним із пріоритетів. Адже не державні інституції сьогодні є найбільшою проблемою влади і не пошук механізму перерозподілу на цьому рівні. Ті, хто не хоче порядку в Україні, передусім комуністи, запевняють, що 3207 недосконалий. Я й не заперечую. Але якщо ми можемо зробити 2-3 невеликі кроки до ефективної влади, то зробімо хоча б їх. Потім можна робити ще кілька, аби лише не стояти на місці.
– Як без депутатського мандата ви впливатимете на адміністративно-територіальну реформу?
– Передбачається, що буду учасником профільної національної ради. Тим більше, я представляю один із регіонів. За рівнем проблем, які виникають у Криму через недосконалий адмінтерустрій, він, мабуть, попереду Донецька й Луганська. Тут влада діє за такою системою, коли узагалі незрозуміло, хто за що відповідає. Я зустрічався з більшістю кримських депутатів і пропонував об’єднатися не за політичними мотивами, а за об’єктивними проблемами.
– До речі, про політичні мотиви. Як у вас нині складаються стосунки з фракцією Народного союзу «Наша Україна», яка не голосувала за вас?
– Не маю жодних претензій, усіх їх розумію. На жаль, вони не розуміють мене. Тому що не звикли, що є щирість. Деморалізація суспільства починається з влади, зокрема й регіональної. Моральність не може одразу з’явитися чи зникнути. Чому маю ображатися, що хтось мені не довіряє? Це моя проблема. І я маю демонструвати своєю діяльністю максимально можливе, щоб ця довіра до уряду і до мене особисто з’явилася. Я намагаюся поставити на рівень святості один інтерес – національний.
– Чи спілкуєтеся з екс-прем’єром Криму Сергієм Куніциним?
– Я з усіма спілкуюся. Внутрішня агресія до когось – це просто втрата часу і здоров’я. Отак й інші мають зрозуміти: поки що такий є Матвієнко, і разом із ним треба робити для Криму щось корисне, а не тішити себе у двобої, коли від цього страждають люди. Бо ми – їхні слуги, а не вони – наш фонд для задоволення власних потреб.
– Ваше місце у виборчій кампанії-2006?
– Знаєте, я дивний чоловік. Мене не цікавить моє місце у владі. Це не мета, а засіб. Я молюся за Україну і прошу Бога визначити моє місце. Визначить отут копати – буду копати. Скаже, щоб я сидів у депутатському кріслі і там робив щось – буду. Для мене національна ідея – це Україна в десятці найкращих держав світу.
– Але ви вже визначилися, чи йтимете на вибори?
– Я не знаю. Може й варто… Може, балотуватимуся, скажімо, в ялтинську міськраду чи в алупкинську, чи судацьку, чи джанкойську – я не знаю. У японців є дуже добрий звичай: зроби людині добре, але щоб вона ніколи не знала, що це ти зробив. Добре було б, якби ми свою політику привели до такої філософії, щоб люди не думали про свою владу. Відкрив кран – вода тече, батарея тепла взимку, безпечно ходити по вулиці, є зарплата, є пенсія, є гарантія відпочинку, виховання дітей. До такого комфорту я прагну. Бо у старості не хочу знати, хто міський голова, хто прем’єр-міністр. Не хочу здобувати мандат як захист від певного переслідування. Якби був злочинцем, то мене треба було б тягти до буцегарні. Якщо ні – мають бути гарантовані недоторканність і спокій. Але я хочу, щоб партія, яку я очолюю, була парламентською.
– У чому полягає ваша програма українства Криму?
– Крим – це Україна…
– Яка говорить російською мовою і думає по-російськи…
– Так, і нехай. А якою мають говорити етнічні росіяни, яких в автономії 58 відсотків? І у кримських татар, яких 20 відсотків, не забирайте права говорити рідною мовою. Я беру уроки кримсько-татарської. Мова – це аура нації, і якщо ти не відчуваєш цього духу, ти просто чужий чоловік. У Криму 23 відсотки українців, і вони повинні говорити українською і мати не 5 шкіл на всю автономію. Українську мову викладатимуть у кожній школі. Я створю умови і для збільшення кількості високоякісних україномовних видань. Перестаньмо будувати кожен свою етнічну столицю чи село. Ми стоятимемо на барикадах, поки не навчимося слухати інших.
– Як проводите свої вихідні?
– Їх давно не було. Я не маю претензій на вільний час, бо я не знаю, що це таке. Часом граю у футбол і теніс. Мрію вибратися до театру. Із дружиною хочу відвідати у Криму всі славні місця, щоб зрозуміти тутешній дух. Це відпочинок? Очевидно, ні. Це – життя.