Символ мудрості й лиха
Із давніх-давен наш народ по-особливому ставиться до цих птахів. Хоча сови й вважаються символом мудрості та глибоких потаємних знань, їх здебільшого в Україні, й особливло в селах, бояться та недолюблюють. Бо їх похмурий вигляд, відлюдькуватість та нічний спосіб життя навівають смуток. Можливо, тому їх появу пов’язують із спустошенням, нещастям та смертю. Усі вже й забули, що в середні віки цей птах уособлював веселого та кмітливого мандрівника.
Здатність сов не боятися темряви, вільно рухатися в ній міцно закріпили за цими птахами репутацію зловісних, зробили їх символом всього темного і похмурого як у фізичному, так і в моральному значеннях. Слово «сова» часто зустрічається в Біблії, але, очевидно, під ним у цій Книзі розуміють будь-якого птаха, що любить потаємні місця.
В українських прислів’ях, повір’ях, легендах про сов здебільшого відгукуються негативно: «Не пара сова соколові», «Спить сова і кури бачить» тощо. Люди вірили і досі вірять, якщо сова кричить на будинку, хтось у ньому помре, або обійстя занепаде та спустіє. Але якщо сова сміється на хаті, дівчина, що в ній живе, вийде заміж, коли кричить – приведе позашлюбну дитину.
За віруванням галичан, сова по ночах показує нечистим і упирям гнізда дрібних пташок.
За іншими українськими народними віруваннями, сови і пугачі пішли від котів, тому в них котячі голови і крик схожий на їхній. Поява сов біля села й досі наводить на його мешканців тривогу і смуток.
У творчості ж класика української літератури Тараса Шевченка сова символізує справедливу кару, відплату визискувачам, кривдникам за моральне зло, розпусту та жорстокість.
Але всі – і ті, хто вважає сову символом мудрості, і ті, хто негативно ставиться до цього птаха, не можуть не визнавати його корисності.