Слідом за Боєм овдовів Соломон
Не щастить чотирилапим самцям Київського зоопарку. Минулого літа залишився самотнім слон Бой, а 24 травня нинішнього таке ж лихо спіткало й малайського ведмедя Соломона. Але, якщо велетень з хоботом став удівцем через невиліковну хворобу своєї подруги, то трагедії клишоногого посприяли (хоча це й жорстоко звучить, та ніде правди діти) відвідувачі зоопарку.
24 травня хтось із глядачів, яких того дня зібралося близько сотні подивитися на малайську ведмедицю з цілком українською кличкою Солоха та її «чоловіка» Соломона, зігнорувавши прохання адміністрації не годувати тварин, кинув щось смачненьке ведмедям. Воно до тварин не долетіло, а впав у рів із водою, який відділяє хижаків від надмірно допитливої публіки. Солоха, любителька ласощів, потяглася за ласощами, послизнулася на мокрому бетоні й впала у воду. Спочатку глядачі навіть не занепокоїлися, бо вважали – ведмеді вміють плавати, але, помітивши, що Солоха тоне, забили на сполох. Та ветеринар, який прибіг на місце події, уже нічим не міг допомогти бідолашній. Бо поки працівники зоопарку заганяли до клітки 25-річного Соломона, щоб убезпечити доступ ветеринара до потерпілої, його 27-річна подруга захлинулася. Адже малайські ведмеді не плавають. У природних умовах вони взагалі більшу частину свого життя проводять на деревах.
Пара малайських ведмедів, їх ще називають біруангами, потрапила до Київського зоопарку з московського тринадцять років тому. Ці тварини – досить своєрідні. Вони – найменші в родині ведмедів: зріст їх не перевищує 1,4 метра, а вага 65 кілограмів. Клишоногі – кремезні, сильні, з короткою мордою, широкими лапами та міцними гострими пазурами і голими підошвами. Тіло біруанга вкрите короткою гладкою шерстю чорного кольору; на грудях білувата чи жовтогаряча мітка, яка нагадує сонце, що сходить. Тож ці ведмеді мають ще одну назву – сонячні. Вони населяють гірські та рівнинні тропічні й субтропічні ліси Бірми, Індокитаю, Таїланду, Малакки, Суматри, Борнео і Південного Китаю. Ведмеді вправно лазять по деревах і часто цілими днями сплять, або приймають сонячні ванни, зручно вмостившись на природному «ліжку» з густого гілля. Тим більш, що й харчі поряд – листя й плоди. Біуранги вміють ламати гілки так само, як гімалайські ведмеді. Вони також охоче їдять ніжні паростки кокосової пальми, диких бджіл, термітів та інших комах, навіть ящірок, дрібних гризунів та птахів. За допомогою сильних лап і пазурів ведмідь легко руйнує навіть міцні термітники, витягаючи їхніх мешканців довгим тонким язиком і рухливими губами. У сплячку цей ведмідь не впадає.
На Суматрі біуранги нерідко завдають чималої шкоди кокосовим плантаціям, вилазячи на пальми і об’їдаючи ніжні паростки. Але загалом на острові цих тварин не вважають небезпечними, хоча іноді й буває, що вони нападають на людей. Але на це наважуються тільки самки, коли їхнім дитинчатам загрожує небезпека. Тому на Суматрі біруангів нерідко тримають у неволі як потішних і добрих звірят, дозволяючи навіть дітям гратися з ними. Та й хижаки вільно бігають по двору без нагляду.
На жаль, у нашому зоопарку тепер залишився тільки самець Соломон. Він, звичайно, сумує за Солохою – навіть утратив апетит. Хоча минуло вже два тижні від дня трагедії, ведмідь постійно шукає свою подругу. Але з часом, сподіваються співробітники зоопарку, він забуде про лихо. Тим більш, що, можливо, йому знайдуть пару, бо малайську ведмедицю все ж простіше придбати чи виміняти, ніж слониху. Тож сподіватимемося, що Соломон недовго ходитиме у вдівцях.