Як стають дідусями законопроектів

Роль опозиції в Україні виконують громадські організації, упевнений директор фонду «Демократичні ініціативи» Ілько Кучерів. Нещодавно він із групою колег подав Президенту відкритого листа з проханням розглянути Концепцію взаємодії держави і громадянського суспільства. Введення цих відносин у правове поле, на думку представників неурядового (третього) сектору, нині на часі, оскільки напередодні виборів 2006 року псевдоблагодійні фонди можуть стати потужним джерелом маніпуляцій.

Власне, через «паперові» організації навіть у «мирний», вільний від виборів час проводяться тисячі напівлегальних платежів, які оформлюють як благодійні внески. Таким чином можна «законно» дати хабара за оформлення ліцензії, оплатити «безплатне» навчання тощо. «На наш запит про доходи громадських організацій податкова адміністрація відповіла, що це секретна інформація, – розповів голова Інституту громадянського суспільства Анатолій Ткачук. – Щоправда, вона розсекретилася, тільки-но запит подав народний депутат». Третій сектор не має реального впливу на ухвалення державних рішень і може тільки скаржитися, що на засідання парламентських комітетів приходить дві-три особи з пачками заяв про делегування свого голосу. Анатолій Ткачук, якого називають батьком більшості законопроектів щодо громадянського суспільства, пожартував, що з таким успіхом йому недовго стати їхнім «дідусем».
Скажімо, законопроект про непідприємницькі організації лежить у Верховній Раді вже кілька років, а останні два місяці його передають з одного комітету до іншого.

Однак, за словами Ілька Кучеріва, теперішня влада принаймні цікавиться співпрацею із третім сектором. У переданій Президентові концепції виписані основні форми реалізації громадянських ініціатив. Йдеться не лише про велику політику. У сфері соціальних проектів пропонуються адресна матеріальна допомога, купівля ліків, харчів, допомога в господарстві літнім людям, облаштування притулків, клубів, дитячих майданчиків тощо. Громадські організації прагнуть проводити зустрічі, дебати, інтернет-форуми, телевізійні та радіопрограми для підвищення політичної культури. Організація, зацікавлена, скажімо, в поліпшенні надання медичних послуг, має входити до громадської ради при відповідному управлінні, комітеті чи міністерстві. І не лише слухати чиновників, коли вони дозволять, а й готувати альтернативні пропозиції, дослідження, експертні оцінки, контролювати діяльність державного органу і за потреби організовувати мирні акції протесту та звертатися до ЗМІ. Можна було б уникнути багатьох аварій, побутових конфліктів та скарг мешканців до жеків, місцевих рад та адміністрацій, якби останніх зобов’язали дослухатися до будинкових комітетів та вчасно інформувати їх про свої рішення.

Нині третій сектор фінансується переважно з-за кордону. Громадські організації переконані, що пора створювати вітчизняні державні та приватні фонди. Але для того, щоб бізнесмен захотів віддати частину свого заробітку на розвиток науки чи охорону природи, його треба зацікавити податковими пільгами чи, скажімо, першочерговим обслуговуванням у якійсь черзі. Крім того, закони про третій сектор варто написати так, щоб не читати їх із дюжиною правознавців. Представники третього сектору пропонують владі нову філософію стосунків, за якою проблеми корупції, безпритульних дітей чи розвитку підприємництва не діляться на державні й суспільні. Вони нагадали, що досвід співпраці та взаємного контролю існував в Україні щонайменше від княжої доби.