П’ятнадцятеро, як сотня…
Лютневого дня 1945 року піхотні роти військової частини вийшли на міцний лід Одера. Взвод станкових кулеметів сержанта Миколи Іванова прикривав їх, знищуючи вогневі точки супротивника. Три кулеметні обслуги наближались до чужого берега. Ворог щільним вогнем змусив їх залягти, потім став бити лід. Просування піхоти припинилось. Іванов із бійцями залишився на невеликій крижині.
– У нас один шлях, хлопці, – вперед! – сказав сержант своїм підлеглим.
…До берега дісталися вбрід і під кулями побігли до споруди, що нагадувала цех невеличкого заводу. Марш-кидок наших бійців виявився несподіваним: фашисти, які засіли тут, не встигли опам’ятатися. Зав’язався рукопашний бій. Щоправда, тривав він недовго.
Втрат у взводі Іванова не було. Бійці складали трофейні автомати, кулемети, фаустпатрони. Бо знали: усе знадобиться.
Незабаром почули гуркіт двигунів, на горизонті з’явилися два танки з хрестами на баштах. За машинами йшла піхота. Фашистських автоматників наші бійці зустріли вогнем. «Фауст» пошкодив гусеницю танка, броньована машина закрутилася на місці. Ураз запалав інший танк. Водій не витримав і повернув назад, за ним кинулися ворожі піхотинці.
Але незабаром над будинком, де були бійці, засвистіли снаряди.
– Старий знайомий, – вказав Іванов солдатам на танк, що знову виповз із лісу. – Тоді підсмажили, а тепер не втече!
– Поряд із танком уже були самохідні гармати «фердинанд». Іванов схопив фаустпатрон, прицілився в одну з них. Постріл – і машина спалахнула.
Злива снарядів, випущених «фердинандами», ще більше понівечила споруду. Здавалося, земля перевертається під ногами безстрашних бійців. П’ятнадцять солдатів билися, як сотня. Кожен воїн вів вогонь із кількох кулеметів.
…Нарешті з тилу надійшла підмога. Один з легковиків зупинився поряд із позицією, яку утримували бійці взводу Іванова.
З машини вийшов командуючий першим Білоруським фронтом маршал Жуков.
– Ваше прізвище? – запитав він сержанта.
– Командир взводу станкових кулеметів сержант Іванов.
– Скільки діб трималися на плацдармі?
– П’ятнадцять.
– Втрати великі?
– Жодних.
Маршал ступив кілька кроків, замислився.
– Отже, – мовив він, – усі як один? Непогано. Вас, сержанте, буде представлено до звання Героя Радянського Союзу. Бійці теж одержать високі нагороди. А коли трапиться щось непередбачуване, я віддам вам свою Золоту Зірку…
Семеро воїнів, з-поміж них і командир взводу, таки стали Героями Радянського Союзу, вісім кулеметників – кавалерами ордена Леніна.
Немало фронтовими шляхами пройшов Іванов. Брав Берлін, був на Далекому Сході, на японському фронті. А по війні вступив до військового училища. Дослужився до полковника. У незалежній Україні став генерал-майором запасу. Нині звитяжець, з ним я зустрічався, живе в Солом’янському районі Києва. На громадських засадах працює у ветеранських організаціях.