Той, хто першим приміряв шкірянку

До 120-ої річниці від народження одного з організаторів жовтневого перевороту 1917 року в Санкт-Петербурзі Якова Свердлова, яка припадає на 22 травня за старим стилем (та на 4 червня за новим), «свердловці» підготувалися як треба. Вже в єльцинські часи їхньому містові повернули стару назву – Єкатеринбург, а ось область так і залишилася Свердловською. Схоже, до речі, відбулося і з самою «колискою революції». Та не всім сподобався такий мінімалізм. Завзяті прихильники імператриці Катерини цими днями вийшли на вулиці одного з найбільших міст Уралу, розгорнули в пресі і на телебаченні справжню пропагандистську війну, вимагаючи «повернення до царських часів». Чи щось їм вийде, нам, щиро кажучи, з того ні холодно ні душно. Однак чим не привід пом’янути Якова Мойшовича, який далекого 1919-го пішов з життя, поступившись своєю посадою Йосифу Джуґашвілі. Тим більше, що днями офіційно було спростовано ленінську версію загибелі 34-річного революціонера – «смерть від простуди»

Свердловська чи Єкатеринбурзька?..

Дивлячись на знімок, аж ніяк не скажеш, що цьому чоловікові в окулярах, з поглядом сивочолого інтелігента чеховського типу, на момент смерті справді було тільки 34 роки. Проте інтелігентом він геть не був, а наприкінці життя ще й занапастив сумління сотнями розстріляних заручників якраз із тієї ж інтелігенції. Бо саме він є автором першої хвилі «червоного терору». Зараз, після десятиліть сталінщини, Яків Свердлов видається таким собі романтичним ангелочком часів революції. Проте, якби б не було 72 літ «імперії зла», його б запам’ятали не гірше від інших «ягод з беріями». Чому?.. За два роки Свердлов устиг стільки, що навіть товариші по партії жахнулися. Жахнулися і замислилися.

Народився Янкель Мойшович 1885 року в небагатій родині єврея-шевця. У Нижньогородській губернії. Закінчив щонайбільше п’ять класів гімназії, з якої його відрахували за неуцтво. Ніколи й ніде не працював, зате мав унікальні для професіонала-революціонера організаторські здібності. «Жовтневий путч», взяття Зимового – його голови справа. А скільки усячини на його рахунку в період між двома революціями!..

Дискусії в Єкатеринбурзі навколо постаті Свердлова точаться вже не перший рік. Питання повернення області історичної назви підняло із замуленого дна історії сотні кілограмів архівних матеріалів, які ніхто ніколи й не шукав би. Та уральцям, як виявилось нарешті, зовсім не байдуже, ким усе-таки була ця людина, Яків Михайлович (як його офіційно комуністи записали). Тож вони стали копати-копати, і так гидко їм зробилося, що аж вийшли вони нині на вулиці свого міста, щоб обуритися, що область їхня досі носить ім’я цього, пробачте їм на слові, виродка.

Ще молодиком він був схильним до екстремізму. 1901 року, шістнадцятирічним, записався до компартії і став їздити Росією та Європою, роздмухуючи ненависть і злобу майбутньої революції. Після жовтня 1917-го Свердлов став другою людиною в партії більшовиків. Серед його найближчих друзів – найкривавіші кати того часу: Троцький і Дзержинський. Свердлов обіймав посаду секретаря ЦК РСДРП(б), ту ж саму, з якої потім стартував до диктатури Сталін. Людина без освіти, запалом і одержимістю вирішував у ленінському уряді глобальні революційні завдання. Хоч Свердлов ніколи й ніде не працював, не зміг закінчити жодного навчального закладу – єдине, в чому був справжнім професіоналом, – революція. Ленін характеризував його так: «Найвиразніший тип професійного революціонера».

Більшовицька верхівка завжди була готовою проливати кров, і 1918 року, одразу після замаху Фанні Каплан на пролетарського вождя, червоні розродилися першим і дуже відомим декретом про «червоний терор».

Яків Свердлов був не тільки ініціатором декрету, його автором, а й головним організатором втілення цього документа. До речі, сестра Янкеля Свердлова, Сара, працювала в секретаріаті Леніна, і Фанні Каплан була її найкращою подругою. Свердлов із Дзержинським, коли замітали сліди замаху, без суду і слідства стратили Каплан, а труп спалили в діжці на урядовому подвір’ї. Схоже вчинили і з царською сім’єю в… тій самій Єкатеринбурзькій губернії.

З чого б це області, а тим більше містові, якому вже відновили його попередню назву, носити його ім’я? – дивуються сучасні уральці. Внесок Свердлова в історію Уралу доволі убогий. Був він там лишень двічі: із вересня до жовтня 1905 року, під псевдо «товаріщ Андрєй», і цілий рік, з 1908 до 1909, Свердлов очолював у Єкатеринбурзькій в’язниці соціал-демократичну камерну братву. Можливо, й мають рацію єкатеринбуржці – не варто за такі подвиги зважати й залишати висіти над областю це ім’я.

«Кутюр’є» для комісарів»

Історики стверджують: організатором Янкель Свердлов був уродженим. У ті часи ходив про нього такий анекдот. Подейкують, вигадав його Бухарін. Отже, наказав Ленін Свердлову їхати до Америки роздобути кабелі для фронтових телефонних комунікацій. Дав йому три долари і сказав не баритися. За місяць надходить у Пітер корабель, по самий димар завалений найкращим кабелем. Ілліч обіймає Янкеля Мойшовича і каже: «Ну, я розумію, що ти єврей, але ж, батюшко, не настільки, аби чудеса творити!» Усміхнувся Свердлов: «Запропонував я американцям ваших три долари, а вони мені: «Обдурити надумав, але нас не обдуриш. За цих три бакси отримаєш кабелю хіба що від кінчика твого єврейського носа до іншого кінчика». Я згодився. Підписали контракт. А потім і виявилося, що мій «кінчик» закопаний під синагогою біля Харкова».

За замах на Леніна в Москві та за вбивство Урицького в Пітері було розстріляно сотні заручників. Переважно то були представники російської інтелігенції, аристократи, офіцери, священики, студенти. Сотні страт було і в Єкатеринбурзькій губернії, десятки тисяч у Росії. Якраз відтоді мови народів колишньої імперії збагатилися такими словами, як ворог народу, концтабір, контра… Винищення козацтва цілком і повністю на совісті Янкеля Мойшовича. Це він запропонував урядові «молодої республіки» цілу систему гонінь на непокірних. Жертвами його системи стали мільйони людей. Саме Свердлов уперше застосував практику геноциду мирного населення, а вже його досвідом скористалися Сталін із Гітлером. Він дозволив своїм указом буквально все, про що пам’ятає донині Кубань і Урал: від організації «зачисток» з поголовним вирізанням, включно з жінками й дітьми, до організації штучного голоду.

Яків Свердлов, голова ВЦВК, народився, як ми вже казали, в сім’ї єврейського шевця, і все його дитинство минуло серед шкіряних виробів. Мабуть, саме через це він і став законодавцем більшовицької моди. Дехто зі сподвижників Леніна згадували в своїх мемуарах, як могли визначити, чи був у «вождя» Свердлов того дня чи ні – запах шкіри тримався в кабінеті кілька годин.

Ось що писав про Свердлова Троцький: «У перший післяжовтневий період вороги називали комуністів «кожанками», як відомо, – через те, що ті вподобали носити шкірянки. Гадаю, що у запровадження шкіряної форми вирішальну роль зіграв приклад Свердлова. Принаймні, він ходив у шкірі з ніг до голови, себто від чобіт до шкіряної кепки. Від нього як від головного організатора, ця мода, яка точно відповідала характерові того часу, швидко поширилася серед більшовиків. У моїй пам’яті постать Свердлова залишилась, ніби в чорній шкіряній броні».

Янкель Свердлов часто дарував вироби зі шкіри своїм товаришам. Привозив їх від батька, з Нижнього Новгорода. Подарував шкіряне пальто і своєму другові «залізному Феліксові». У такий буденний спосіб стали легендарними «шкірянки» комісарів.

Чому таємницю його смерті досі не розкрито?

Його смерть не виявилася такою героїчною, про яку цей революціонер, либонь, мріяв. Згідно з офіційною версією, він застудився на мітингу і помер. Повертався з України, а в дорозі, в Орлі, раптом заслаб.

Але є ще одна, більш правдива, як нині здається: на одному з мітингів на Пітерському заводі робітники йому так «всипали», що через деякий час він зліг і помер від несподіваного «фізичного перенавантаження». Утім, архіви, які виплили тепер на поверхню з глибин історії, відкривають усе нові горизонти для любителів вигадувати версії. Одна з них, яка начебто має реальне підґрунтя: хтось вимагав, аби він звільнив державницьке місце. Для кого?.. Чи не для того, хто став керівником ВЦВК після нього, – для кавказького товариша.

Згідно із ще однією версією, замах на Леніна організували саме Свердлов із Дзержинським. Недаремно ж вони так нівечили труп безневинної Фанні Каплан. Боротьба за владу після переможного путчу розгорілася, мов смола у пеклі. Ніхто не зважав на особи, а Ульянов тоді ще не був настільки ідолом, аби і його те полум’я не минуло. Ленін нібито здогадався, хто вклав пістолет у руку Каплан (якщо, звісно, то вона стріляла. – Авт.), і тому Янкель Свердлов не дожив до 35-ти. Але то також гіпотеза.

Виступаючи з промовою в пам’ять Янкеля Свердлова на засідані ВЦВК 18 березня 1919 року, Володимир Ульянов сказав: «Та робота, яку він виконував сам-один в організації, доборі людей, призначенні їх на відповідальні пости, – тепер ця робота буде до снаги нам лише в тому разі, якщо на кожну із значних галузей, якими безпосередньо керував т.Свердлов, висунуто буде цілі групи людей, які, крокуючи його стопами, зуміли б наблизитися до того, що робила ця людина».

Ленін і не здогадувався, що цих людей, на ці посади знайде не він, а той, хто дихає йому в спину.