Код Андрія Жолдака
Сьогодні в Києві розпочинаються гастролі Харківського академічного драматичного театру імені Тараса Шевченка «Березіль». Покажуть чотири вистави Андрія Жолдака-Тобілевича IV.
Про невгамовного режисера пана Жолдака говорять неоднозначно. Одні із захопленням, інші – або не сприймають, або з остороги (щоб, бува, чого не сталося) забороняють молоді ходити на його вистави, як, приміром, харківським студентам – майбутнім акторам і режисерам (цей факт наводить сам Жолдак). Але байдужих до його творчості нема. І це – головне.
Розкутий Андрій Жолдак щораз уміє розбурхати і свою акторську команду, і глядачів. Але ніяк не може подолати інертність чиновників і домогтися, щоб театр такого рівня мав статус Національного і носив ім’я Леся Курбаса.
Історія Харківського драмтеатру сягає 1922 року, коли в Києві видатний реформатор Лесь Курбас створив мистецьке об’єднання «Березіль». Через чотири роки колектив перевели до Харкова – тодішньої столиці. Театр Леся Курбаса був одним із лідерів нового мистецтва 20-30-х років XX століття. Тут народжувалася нова українська драматургія, утверджувалася велика школа режисури, сценографії, закладалися підмурки всіх театральних жанрів. У 30-ті роки Курбаса репресували, та харківський театр усе ж залишився «на бистрині».
Із 2002 року – новий злет театру з приходом сюди Андрія Жолдака – режисера-новатора. Вистави Жолдака останніх років мали сенсаційний успіх і на провідних європейських фестивалях здобули чимало престижних нагород. Андрій Жолдак одержав приз ЮНЕСКО 2004 року «Найкращий режисер Європи».
Але Жолдак привселюдно зізнається, що не так просто йому «пробитися» на київську сцену. І, перш ніж розповісти про свої гастролі в Києві, він уже вдруге, після телебачення, робить дві заяви для преси. Перша: «Український театр – мертвий. Це підтверджую своїм досвідом, бо я багато бачив європейських, світових вистав. Український театр – на рівні 60-70-х років XX століття». І друга заява: «Через те, що український театр не існує, тому всі директори, художні керівники театрів, і я також, повинні піти у відставку. Має бути конкурсна система в театрах. Оберуть тебе – працюй! Бо нація, яка не має сильного, інтелектуального театру, – це нація на низькому рівні розвитку».
Своє ж обличчя новатора Андрій Жолдак (праправнук класика українського театру Івана Тобілевича) обіцяє розкрити киянам у виставах, які йтимуть на сцені Театру імені І.Франка: «Гамлет. Сни» за трагедією В.Шекспіра, «Один день Івана Денисовича» за однойменною повістю О.Солженіцина, «Місяць кохання» за п’єсою І.Тургенєва «Місяць на селі», «Гольдоні. Венеція» за мотивами комедії К.Гольдоні «Слуга двом панам».
«Гольдоні. Венеція» – остання робота театру. «Це вистава-код, – пояснює пан Жолдак. – Там багато секретів. Актори грають не текст, а через цифри передають мій задум». Справді, глядачі до буклетика про виставу одержать і «Короткий словник». Наприклад, 0 – порожнеча, 1 – я, 2 – чоловік, 3 – щастя, 4 – жінка, 5 – любов…
Андрій Жолдак багато ставить і за кордоном, зокрема у Німеччині. Він розповів про свої найближчі плани. Нині в одному з найбільших театрів Берліна готує «Медею» за Евріпідом. Вона триватиме 4,5 години, бюджет вистави дуже великий. Берлінський фестиваль світового театру фінансує його проект у Харкові – виставу «Ромео і Джульєтта». Її прем’єра відбудеться в Берліні, потім – у Харкові та Києві.
Має Жолдак і дуже жорсткий для нього контракт із московським театром «Современник» – там ставить виставу (ще не зізнається яку – секрет!), де в головній ролі буде Галина Волчек.
Тож «код» Жолдака маємо нагоду розгадати. Уже сьогодні.