По самі вуха в авторитаризмі

Після цілої низки революційних подій у Грузії, Україні, Киргизстані, Узбекистані знову виникає питання: хто наступний? Однією із кандидатів називають Білорусь. Справді, і режим там суворий, та й вибори президента відбудуться наступного року. Намір поліпшити ситуацію в сусідній країні має опозиціонер Анатолій Лябедька, який завітав до України на запрошення прем’єр-міністра Криму Анатолія Матвієнка з нагоди 15-річчя УРП «Собор».

Передусім пан Лябедька вибачився перед українським народом за те, що Олександр Лукашенко назвав Помаранчеву революцію бандитизмом. І принципово спілкувався білоруською мовою. Він повідомив, що в умовах авторитарного режиму білоруська опозиція вирішила об’єднатися і створити коаліцію «Десятка плюс»

– Ми відсунули ідеологію на другий план, бо нині постала потреба вийти з тюремної клітки, у якій опинилися 10 мільйонів громадян Білорусі, – зазначив політик.

Білоруси вже давно готові проголосувати не за Олександра Лукашенка. Згідно з соціологічним опитуванням, лише 42 відсотки респондентів є прихильниками нинішнього президента, а решта підтримує його можливого опонента (до речі, після оприлюднення результатів цього опитування соціологічну фірму одразу ж закрили). Просто слід домовитися і висунути єдиного кандидата. Анатолій Лябедька – один із найвірогідніших претендентів, адже в нього найвищий серед опозиціонерів рейтинг.

Крім того, на настрої в Білорусі дуже вплинули революційні події в Україні. Коли щось подібне відбувалося в Югославії, влада казала, що це далеко, про грузинську революцію казали просто: у кавказців палкий темперамент. А пояснення Помаранчевій революції не знайшлося.

Пан Лябедька не сумнівається, що влада готується протистояти народу. Здолати режим Лукашенка, мабуть, буде складніше, ніж владу Кучми.

– Тоді як Леонід Кучма зайшов в авторитаризм по кісточки, Олександр Лукашенко заліз туди по самі вуха, – вважає опозиціонер.

Тому було б добре, якби Леонід Кучма й Едуард Шеварднадзе приїхали до Білорусі й дали її президенту добру пораду: вчасно піти у відставку.

Якщо в Україні резонансу набула справа Ґонґадзе, то в Білорусі зникли чотири особи, причому не лише журналісти, а й два лідери опозиції. Чимало політиків, які не згодні з владою, потрапили до в’язниці. І напередодні президентських виборів репресії, найімовірніше, повторяться. Анатолія Лябедька намагалися дискредитувати – казали, що його батько був фашистським поліцаєм. Хоча народився він 1938 року. Цікаво, як він міг співпрацювати з німцями в трирічному віці?

Тому пан Лябедька не дуже-то й сподівається на чесну перемогу. На минулих парламентських виборах екзит-пол показав, що він у себе на дільниці набрав 65 відсотків голосів, а офіційні дані були тільки 25 відсотків. Члени центрвиборчкому спалювали бюлетені і заздалегідь ставили підпис у порожніх виборчих протоколах.

Вихід із ситуації опозиція бачить у масових вуличних акціях. Навіть один генерал білоруської міліції зауважив, що вони розганятимуть невеличкі мітинги, але якщо на вулиці вийде 50-60 тисяч осіб, правоохоронці стануть на бік народу.

Оскільки всі білоруські мас-медіа провладні, то доведеться агітувати від хати до хати. Опозиція також сподівається, що 5 млн. доларів, які США виділили на розвиток демократії, підуть на створення незалежного радіо. Бо робити революцію без рупора складно.

Чи прийде демократія до Білорусі? Це покажуть президентські вибори, що відбудуться наступного року.