Наповнене по вінця свято
Уже в суботу центральні вулиці та площі, парки, сквери Києва заполонили люди: на свято вийшли старі й малі. Такі врочисті усі, усміхнені, щасливі. Дворічна кияночка Аліна вмостилася у татка на шиї і зверху споглядала дивовижний вернісаж, що на Андріївському узвозі: картини, вишиванки, горщики, дзвіночки, – київський Монмартр гуде. Тут представлено всю Україну: від степової Петриківки до карпатської Яремчі.
Поволі спускаюся на Поділ, де два дні поспіль тривав міжнародний лицарський фестиваль «Княжа сила». Спекота, сонце пече безжалісно, так кортить бодай на мить сховатися від нього у затінок, а тутешні воїни одягли на себе лати часів Київської Русі й брязкають зброєю, демонструючи свою силу і вправність.
– Не жарко? – підходжу до лицаря, який зняв із голови шолом.
– А як ви гадаєте? – посміхаються щасливі очі. – Мої лати важать близько 20 кілограмів. Та й меч – не пір’їна. Але це видовище варте того, щоб попотіти.
Із княжої Русі піднімаюся на київські пагорби, де весь Дніпро, як на долоні. Славутич теж переживає фієсту – білі, зелені, голубі вітрила мерехтять на водній гладі, та ніяк не впіймають вітер. Він скупий такий, либонь боїться позмагатися з гарячим сонцем, від якого плавиться навіть асфальт. Але, хоч як дивно, люд ніби всього цього не помічає: співає, танцює, сміється, виграє призи, смакує морозивом, втамовує спрагу прохолодними напоями. Ті, кому цього недостатньо, – пірнають у фонтани. Майдан Незалежності, Хрещатик нагадують величезний мурашник. Чого і кого тут лишень не побачиш! Дівчата просто посеред вулиці влаштували перукарні й за допомогою кольорового лаку перефарбовують волосся у сіро-буро-малиновий колір. Щойно встав зі стільця шестикласник Олексій. Глянув у дзеркало і від сміху схопився за живіт: «Жаль, що усе це змивається з першого разу».
Юний гуцул Богданко Поп приїхав на свято з татом із Карпат.
– Мені дуже сподобався забіг під каштанами і конкурс «міс Києва», – ділиться враженнями хлопчик. – А також – концерт у парку Тараса Шевченка.
Там зібралися такі зірки української сцени, на концерти яких не завжди потрапиш. Це і Національний академічний хор імені Вірьовки, і тріо тенорів «Солов’ї України», і народні артисти Дмитро Гнатюк, Фемі Мустафаєв, Анатолій Паламаренко та їхні молодші колеги Алла Кудлай, Павло Мрежук… Глядачі аплодували, не шкодували своїх долонь.
Верталася додому під вечір – ноги гули від втоми, а Майдан ставав ще велелюднішим. Сюди поспішала молодь, адже за кілька хвилин на сцену вийдуть їхні кумири. Сонце наче трохи вгамувалося – своїми надвечірніми променями виціловувало дерева, квіти, золоті куполи Софії і Золотоверхого собору. Крізь шум натовпу долинала пісня на слова Андрія Демиденка:
«Ну що сказать тобі,
мій рідний Київ –
Я так щасливий,
що в тобі живу».
Цим щастям наповнене по вінця і моє серце.
На іменинах міста побували: Валентина БРЯЗГУНОВА, Григорій КУБЛАНОВ, Сергій СПАСОКУКОЦЬКИЙ, Володимир ЩЕРБИНА (фото)