«Кришталевий» серіал. Частина третя
«Динамо» проти «Шахтаря» в кубковому фіналі
Завтра на головній спортивній арені країни відбудеться чотирнадцятий в новітній історії вітчизняного футболу «кришталевий» матч. І втретє за чотири останніх роки кубкового переможця визначить протистояння найпопулярніших українських клубів – «Динамо» та «Шахтаря». Балансова рівновага в їхньому суперництві, що тримається з травня 2003 року, цього разу буде неодмінно порушена: фінал, як відомо, нічиїх не визнає.
Один один на «Олімпійському». Найперша кубкова зустріч опонентів одразу стала й фінальною: 26 травня 2002 року «Динамо» та «Шахтар» розіграли приз у присутності рекордної глядацької аудиторії, і 81 тисяча симпатиків привітали з «кришталевим» тріумфом гостей столиці. Той феєричний матч і досі вважається чи не найкращим у літописі національних змагань. «Шахтар» виграв дебют завдяки голу-красеню захисника Попова. Проте ще до перерви Белькевич відновив рівновагу, а на 50-й хвилині Шацьких вивів уперед номінальних господарів поля. Здавалося, киянам вистачить і досвіду, і майстерності, щоб довести поєдинок до логічного завершення. Тим паче, що й нагоди примножити свою перевагу в них були. Але гірники долучили до гри одного з найрезультативніших учасників фінальних матчів, і Ателькін, а мова, звісно, про нього, відновив рівновагу за дев’ять хвилин до завершення основного часу. Додаткову тридцятихвилинку виграли донецькі футболісти, причому вирішальний гол Воробея виявився, як і всі попередні, винятково красивим. За схожим сценарієм розвивався й фінал наступного року. Гості забили м’яч до перерви, господарі – після неї. Щоправда, на цей раз обійшлося без додаткового часу: Ринкон, найспритніший у веремії, що зчинилася біля воріт «Шахтаря», відзначився влучним ударом буквально під завісу матчу. «Кришталеве» протистояння 2003 року припало на 25 травня. В обох фіналах узяли участь п’ятнадцять футболістів – семеро динамівців і восьмеро гірників, і десятеро з них – Белькевич, Гавранчич, Несмачний, Пеєв, Федоров і Шацьких із «Динамо» та Бєлик, Воробей, Левандовський і Шутков – готуються до завтрашнього поєдинку київського та донецького клубів. Уже третього в їхній спільній «кришталевій» історії.
Шість на п’ять в історії. «Динамо» та «Шахтар» істотно переважають решту вітчизняних опонентів у гоноровому кубковому рєстрі. «Блакитно-білі» тріумфували в турнірі шість разів, а «помаранчево-чорні» – п’ять. Ще двічі футбольний «кришталь» ставав надбанням одеського «Чорноморця». А сім колективів обмежилися виступом у фіналі. Причому, «Дніпро» діставався вирішального раунду тричі, проте кожного разу поступався… «Шахтареві». Динамівцям належить й інший унікальний рекорд: вони тричі поспіль наприкінці минулого століття здійснювали коло пошани на «Олімпійському». Хоча гірники можуть похвалитися взагалі винятковим досягненням: починаючи з 2001 року, а отже, п’ять сезонів поспіль, донецький клуб є незмінним учасником «кришталевого» матчу.
48 на 41 в індивідуальному заліку. Найпершого кубкового тріумфу «Динамо» досягло 1993 року. Зі складу першопрохідців у нинішній команді не залишилося жодного футболіста. Зате один із них – Сергій Ребров, який ще продовжує кар’єру в Англії, – вважається співрекордсменом українського футболу за кількістю кубкових перемог: їх у активі легендарного форварда аж п’ять. Найтитулованішими серед гірників є Шутков, Ателькін і Попов, які здіймали кубок над головою по чотири рази. Причому, на відміну від киян, донецькі зберегли в своїх лавах одного з найперших тріумфаторів – голкіпера Дмитра Шуткова. Можливо, тому, що завоювали свій перший трофей на два роки пізніше, ніж «Динамо», – в травні 1995-го. А загалом у переможних для своїх команд «кришталевих» матчах узяли участь 48 динамівців і 41 гірник. Як відомо, «блакитно-білих» на кубкову вершину виводили четверо тренерів – Фоменко, Сабо, Лобановський та Михайличенко. Натомість наставниками «помаранчево-чорних» у переможних фіналах були аж п’ятеро фахівців: Сальков, Яремченко, Прокопенко, Скала та Луческу.
Атака на атаку. Шанси в обох учасників цьогорічного фіналу приблизно рівні. На боці однієї і другої команд – і досвід попередніх турнірів, і характер переможців, і високий виконавський вишкіл. Можна не сумніватися, що суперники атакуватимуть почергово, бо обидва вміють і люблять це робити. Але захист і «Динамо», і «Шахтаря» має вразливі місця. Що, проте, не гарантує аж надто результативної гри: ставка насправді дуже висока, щоб «оголити» свої тили. Розхоже порівнювання ігрової постави «Шахтаря» з барселонським відповідником, як на нас, є звичайнісіньким пропагандистським трюком – і не більше. Навпаки, «Шахтар» обмежує свій наступальний порив дещо розмитою концепцією колективної гри. У «Динамо» вона чіткіша, проте значною мірою передбачувана, що примножує можливості добре організованого конкурента протиставити свій маневр. Очікувана з особливим інтересом найперша тренерська сутичка Сабо та Луческу навряд чи стане вирішальною, бо творчий потенціал обох наставників назвати по-справжньому різноманітним важко. А от у змаганні середніх ланок вирішальний фактор перемоги знайти таки можна. Поки що потенціал напівоборони гірників оцінюється вище, проте динамівський загін конструкторів гри досвідченіший і краще зіграний.