Все бюро – алкоголіки

Через рік-півтора після початку антиалкогольної кампанії з міськкому партії настійливо порекомендували райкомам заслухати на бюро звіт голови районного товариства тверезості. Знаючи аж ніби хворобливу ненависть голови цієї організації до «зеленого змія», члени бюро і просто співробітники одного зі столичних райкомів, а за ними й секретарі найбільших партійних осередків не на жарт захвилювалися. Бо пан Петро (назвемо його так), готуючись до звіту, так ревно взявся перевіряти, як ведеться боротьба за тверезість, і щодня почав відкривати все нові й нові «осередки пияцтва» та формального виконання постанови ЦК, що невдовзі міг увесь район оголосити заповідною територією алкоголіків. Тому терміново треба було якось зупинити не на жарт заповзятого голову.

Оскільки першим секретарем цього райкому була жінка, то до неї на розмову заслали чоловіка, який мав би підготувати ґрунт для її спілкування з головним борцем за тверезість і попередити, що краще вже відмовитися від його звіту, ніж і самим потрапити до лав алкоголіків. Партійна дама вислухала свого колегу, але  була  непохитною:  звіт треба заслухати. Та все ж сумнів до її душі, певне, закрався, бо невдовзі запросила до себе  голову районного товариства тверезості.

У визначений час підготовлений і озброєний незаперечними доказами  загального і безпросвітного пияцтва комуністів і безпартійних у районі пан Петро переступив поріг високого кабінету. Секретар спочатку слухала й щиро дивувалася, чого це її колега хвилювався, але  невдовзі й у неї з’явилося відчуття неминучої катастрофи. І, щоб якось перевести розмову в іншу площину й зародити сумнів у чоловіка в правильності його теорії, сказала: «Днями я зустріла шкільну подругу, з якою не бачилася понад 20 років. Ми з нею взяли пляшку шампанського і випили по келиху, то це що нас теж можна вважати хворими?!». Навіть не задумуючись, голова товариства вигукнув: «Вибачте, але так виходить, що ви – алкоголіки!»

Того разу ретельно підготовлене питання на бюро так і не заслухали. Спочатку на пропозицію першого секретаря його перенесли на інший термін, потім ще раз відклали, а невдовзі з’явилися інші, важливіші питання.