З компотом не «гірко»

Якраз у період боротьби за тверезість на одному з київських підприємств легкої промисловості вирішили одружитися два секретарі – цехової партійної організації і комітету комсомолу. Партійна організація хоча й підтримала одностайно почин ЦК, але щодо «тверезого» весілля одного зі своїх низових лідерів голоси розділилися. Після нетривалих дебатів перемогли менш радикальні: мовляв, у ресторанах і кафе сухого закону не вводили, тож хай і в наших молодят буде все, як у людей. І вже батьки замовили у спільно облюбованому закладі напої та наїдки, як тут раптом затявся директор – секретар комітету комсомолу має показати приклад усім спілчанам підприємства, на яких, як на гріх, тоді посипалися повідомлення з міліції про появу в громадських місцях у нетверезому стані. Жодні вмовляння ходоків на нього не подіяли, тому терміново ( правильніше – гарячково) довелося вносити корективи та розробляти сценарій «тверезого» весілля, яке таким малося на увазі до того часу, поки в ньому братиме участь керівництво. Але життя, а вірніше не попереджені заздалегідь гості, внесли у ці, здавалося б, непорушні плани відчутні зміни.

У визначений день, після урочистої реєстрації шлюбу в міському палаці, який тоді розташовувався в старовинному особняку на Печерську, молодята з дружкою та боярином і фотографом на додачу об’їздили традиційні пам’ятні місця Києва й увічнили себе на їх тлі, поки новоспечена рідня та запрошені збиралися в кафе. Гості поміж собою, як у грі в зіпсований телефон, повідомляли закулісний сценарій і до появи молодих, здавалося, переповіли його всім, окрім директора. Почалося хоча й безалкогольне застілля традиційно – з привітань та побажань молодим. Правда, до першого вигуку «Гірко!» дійшло аж через годину. Та й то на нього спромігся першим директор, бо іншим було «гірко» хіба що від солодощів. Незважаючи на запрошеного дипломованого масовика, весільної атмосфери створити не вдавалося та й тости «до чаю та компоту» виходили якимись одноманітними. Молодь пішла танцювати, а старші у приємному очікуванні хмільного, підморгували одне одному, спостерігаючи, як директор зі свитою попрошкували до виходу.

Аж раптом у дверях кафе вони зустріли новоприбулих гостей – старшу сестру нареченої з чоловіком і чималими торбинами. Ті прибули на весілля просто з поїзда. І нічого не відаючи про те, що присутні тільки й чекають, аби начальство нарешті пішло, попросили його повернутися до залу й випити за щастя молодих справжньої домашньої хмельницької горілочки з калганом та іншими чарівними травами, на ходу дістаючи з торбин чималі бутлі із самогоном. Директор таки повернувся до столу, але, як потім виявилося, лише для того, щоб зупинити метку молодицю й довести до кінця затію з «тверезим» весіллям. Він знову всівся на своє місце і не зрушив з нього аж до півночі. Правда, й гості та організатори весілля виявили неабияку винахідливість. Багатьох чоловіків після «компоту», тихцем прийнятого на кухні, жінкам довелося вести додому. Та й решта запрошених теж не проминули заповітного чайника, тому друга частина «тверезого» весілля, незважаючи на присутність начальства, все ж була веселою.