Не побачив я Європи…

Як легенду розповідають те, що мати Йогана Кеплера мала настільки гострий зір, що неозброєним оком бачила кільце Сатурна і Галілеєві супутники Юпітера – Іо, Європу, Ганімед і Калісто. Згадав про цей дивовижний факт 1985 року, коли, ведучи в Укрінформі тему тверезості й боротьби з алкоголізмом, познайомився з тодішнім головою Всеукраїнського товариства «Тверезість» паном Трушем.

«Я мисливець, – сказав він мені під час щирої і невимушеної розмови, – на полювання їжджу регулярно і тривалий час. Коли мені запропонували очолити товариство і взагалі рух за тверезість в Україні, поставився до цього з певним скепсисом, хоча й розумів, що, відмовившись, нашкоджу тільки собі. Мабуть, вище керівництво невипадково зупинило свій вибір на мені. Воно знало, що моїй натурі притаманне надто серйозне ставлення до будь-якої дорученої справи. Тож погодився, а відтак, категорично відмовився від давніх звичок. Втратив небагато. Ті приятелі, яких зі мною не пов’язувало нічого, крім пляшки, якось швидко відсіялися. На стосунках із справжніми друзями моя тверезість не позначилася. Що ж мені дала відмова від спиртного? А те, що, полюючи, я з подивом почав помічати, що зір мій поліпшився! Це при тому, що я давно не юнак. Знайомі науковці авторитетно підтвердили: вживання алкоголю в будь-яких дозах істотно «садить» зір і, навпаки, очищення від цієї отрути дає відчутний позитивний ефект».

Слухав я пана Труша і невесело думав про свою короткозорість. Яке там кільце Сатурна чи Європа! Тут би хоч цінник у гастрономі розгледіти і не перепитувати у продавця, щоразу наражаючись на здивовано-роздратоване: «Ви що, самі не бачите?» Ну, нічого, заспокоював я себе, може, воно й краще, що дістав я це дивне і для когось навіть смішне доручення.

А розпочав свою «тверезу» діяльність з візиту до Міністерства охорони здоров’я УРСР, а саме: інструктора-нарколога Гарницького. Ішов нібито по інформацію і поради щодо написання ґрунтовного матеріалу, який передавав би саму суть розпочатої в СРСР боротьби за тверезість і відкрив би цілу серію наступних публікацій. Але «чортик» – зелений чи ні, не знаю, – що сидів у мені, єхидно підкидав запитання «на засипку», які я мав адресувати Гарницькому. Наприклад: та невже й на Новий рік не можна випити з друзями келих шампанського? «А навіщо це вам? Заради чого ви вживаєте алкоголь?» – отак гранично просто, але якось дуже проникливо запитав у відповідь лікар, нині, на жаль, покійний (десь наприкінці 90-х років загинув у автокатастрофі). Потім я дізнався, що Гарницький володів гіпнозом і, хоч останній нібито ніколи на мене не діяв і не діє, прості слова потрапили, як кажуть, у «десятку». Вони глибоко запали в душу. Головне ж, я зрозумів, що перш ніж узятися всерйоз за цю нелегку і – що там лукавити! – непопулярну справу, мушу сам бути переконаним у її слушності.

Якби нині, 2005 року, мене запитали, що я як учасник думаю про ту суто «совкову» кампанію, її наслідки, то напевне багатьох розчарував би своєю відповіддю. Зелений змій зламав і переміг мене у тому сенсі, що зараз я не можу похвалитися стовідсотково тверезим способом життя. Мене вистачило на шість неповних років. Європу біля Юпітера я так тоді й не побачив, зате позбувся цілої низки неприємних речей, які заважали в роботі, пов’язаній з розумовою діяльністю, творчістю. Аби було зрозуміло, про що йдеться, наведу висловлювання академіка Ландау. Склянка сухого вина, зауважив фізик, виводить мене з форми на два місяці. Учений мав на увазі, звичайно, не стан похмілля. В побутовому розумінні алкоголь виводиться з організму за три доби, і людина почуває себе начебто цілком тверезою. Але ж мозок Ландау працював у дещо іншому режимі, ніж мозок пересічного обивателя. Він брав на себе колосальні навантаження, які вдавалося успішно подолати лише за умов його ідеальної чистоти і ясності. Або ще такий приклад з арсеналу борців за тверезість тих часів. Одній групі студентів запропонували вжити невеликі дози алкоголю, іншій – утриматись від спиртного. Потім і ті, і другі розв’язували два види тестів. З порівняно простими завданнями швидше впоралися ті, що були «подшофе». Алкоголь зробив їх розкутішими, вони, як кажуть, не лізли за словом до кишені... Зате коли треба було осилити завдання підвищеної складності, студенти під хмельком виявили повну безпорадність і капітулювали. Що ж до їхніх тверезих однокурсників, то, хоч і крекчучи, вони таки розгризли той непіддатливий граніт.

Менш за все хотілося б тепер, сидячи біля пеньків на місці унікальних виноградних лоз у Криму, виправдовувати горбачовську лінію на тверезість або, тим більш, співати їй дифірамби. Скажу більше, деякі ентузіасти руху не викликали в мене симпатії і тоді, а сьогодні – й поготів. Від спокійних і поміркованих Труша або Гарницького їх відрізняє якийсь нездоровий азарт, надмірна наступальність, неприховане самозамилування, що межує із шизофренією. Таких пропагандистів і носіїв тверезості можна порівняти хіба що з новітніми проповідниками, що заполонили Україну останнім часом.

Повторюю, я не переміг зеленого змія. Але коли знайомий геолог подарував мені невеличку аметистову друзу з копалень Кривого Рогу зі словами про те, що цей різновид кварцу символізує тверезість і, за повір’ям, жене алкогольний дух геть, я не відмовився від цього презенту. Хто знає, може, ще знайду в собі сили і спробую вдруге…