Вечір контрастів у Стамбулі, або Три постулати Рафаеля Бенітеса
«ЛІВЕРПУЛЬ» (Англія) – «МІЛАН» (Італія) – 3:3 (Джеррард, 54, Шміцер, 56, Алонсо, 61 – Мальдіні, 1, Креспо, 39, 44), серія пенальті – 3:2. Нереалізований пенальті: Алонсо, 61. Дудек, Фіннан (Гаманн, 47), Каррагер, Хююп’я, Траоре, Алонсо, Гарсія, Джеррард, Риїзе, К’юелл (Шміцер, 23), Барош (Сіссе, 85), тренер Бенітес – Діда, Кафу, Стам, Неста, Мальдіні, Пірло, Гаттузо (Руй Кошта, 112), Зеєдорф (Сержиньйо, 86), Кака, ШЕВЧЕНКО, Креспо (Томассон, 86), тренер Анчелотті. Пенальті реалізували: Гаманн, Сіссе, Шміцер – Томассон, Кака; не реалізували – Риїзе – Сержиньйо, Пірло, ШЕВЧЕНКО. Арбітр Мехуто Гонсалес (Іспанія). Стамбул. 80000 глядачів.
Навіть досвід ніщо в порівнянні зі здоровим честолюбством. Іншого розвитку подій, либонь, і чекати було годі: досвідчений «Мілан», усвідомлюючи свою головну слабкість – солідний вік більшості виконавців і далеку від оптимального рівня функціональну готовність, поставив на дебют матчу. І, схоже, не прогадав. Окрім голу Мальдіні, що логічно увінчав уже стартову наступальну акцію фаворита, могли бути ще два-три в дебюті протистояння. Проте змарнували свої шанси Шевченко та Креспо, та й Дудек, який поступово оговтався від стартового конфузу, більше не допускав огріхів на останньому рубежі. І хоча по-справжньому сучасна – з локальним пресингом і колективним відбором м’яча – м’яка та потужна гра «Мілана» таки забезпечила грандіозну, бо трим’ячеву, перевагу підопічних Анчелотті ще до перерви, відчувалося, що «Ліверпуль» зброї не склав. І на тлі самовпевненості міланістів, які спробували завдяки досвіду в позиційній боротьбі довести матч до логічного завершення без особливих надзусиль, чітко простежувалося здорове честолюбство команди, яка буквально вистраждала право на тріумф. Англійці терпляче тримали удар і навіть відповідали гострими, хоча й рідкісними контратаками.
Перебороти силу можна й розумним маневром. І хоча гарячі коментаторські голови поспішали з виходом на поле Сіссе ще до перерви, Рафаель Бенітес, який минулого сезону завоював Кубок УЄФА з іспанською «Валенсією» й прагнув повторити тріумфальний єврошлях Жозе Мориньйо виграшем ще й Кубка європейських чемпіонів, авантюри не визнає. Розуміючи, що вся небезпека від «Мілана» прихована в його зірковій середній ланці, тренер «Ліверпуля» спробував насамперед досягти рівноваги в протистоянні хавбеків. І саме тому травмованого К’юелла замінив атакувальний хавбек Шміцер, а на другий тайм вийшов і «трудоголік» Гаманн, особливо бездоганний в руйнуванні комбінацій опонента. Обидві заміни, як і пізніший вихід Сіссе, до речі, варто занести до беззаперечного активу Бенітеса: Шміцер забив переломний і навдивовижу красивий гол; Гаманн «окупував» середню частину поля, «розірвавши» винятково відлагоджену зв’язку Кака та Пірло, без якої наступ італійців зазвичай втрачає не тільки ефектність, а й ефективність; а Сіссе, повний сил і величезної енергії, відчутно загострив атакувальну спрямованість колективних дій ліверпульців. Чого, на превеликий жаль, не скажеш про Карло Анчелотті: жодна з його замін не спрацювала, а поява на полі примітивної «електрички» на прізвисько Сержиньйо ще й промовисто засвідчила невміння тренера «Мілана» кардинально впливати на перебіг подій кадровими маневрами. Напівоборона команди Анчелотті, ослаблена стомленими Зеєдорфом, Гаттузо та Пірло, потребувала істотного зміцнення у вигляді «руйнівника», але до гри долучився Сержиньйо, який ніколи не відзначався працелюбністю, а його коефіцієнт корисної дії в матчах із опонентами високого рівня дуже близький до нуля. Так і сталося: бразилець «стріляв» або по суперниках, або по горобцях, здійснивши за весь час лише одну зручну передачу з флангу, а позаду нього буквально розривався, працюючи за двох, 36-річний Мальдіні. А судома вже зводила ноги й Пірло…
Талан, як відомо, друге щастя. Цю істину конкретними справами підтвердили Бенітес і його команда. Можливо, тому, що вони так і не опустили руки після пропущеного на 52-й секунді голу Мальдіні. Хоча в будь-якому разі «Ліверпуль» заслужив на посмішку фортуни. Як і Дудек зокрема: хтось інший, либонь, уже розклеївся б після такого ляпу в дебюті, та тільки не польський голкіпер, який і в минулі роки відзначався психологічною стійкістю та міцним характером. І саме йому, а не Шевченку, поталанило під завісу додаткового часу. І саме він, як і партнери Дудека, зібрали дивіденди в серії післяматчевих пенальті. Про Сержиньйо говорити не варто – тут і так усе зрозуміло. А от Пірло та Шевченко помилися не самі: їх змусив помилитися воротар, який маневрував на своєму рубежі, збиваючи спантелику не надто стійких психологічно міланських зірок. Звісно, дуже прикро за «Мілан» і за Шевченка: вони заслуговували кращої долі, бо насправді зіграли великий матч. Але в дуеті з іншим клубом, і саме цей клуб, а не «Мілан», виявився в підсумку найкращим. Таке футбольне життя: двох на вершині воно не передбачає. Позаторік останній пенальті у виконанні Шевченка забезпечив успіх італійському гранду. Нині сталося навпаки. Але життя на цьому не скінчилося, попереду нові матчі і нові перемоги. Для «Мілана» та Шевченка, звичайно, також.