Юрій Багаліка, який любить «оживляти» жінок
Юрій Багаліка, якому пощастило народитися на день святого Валентина, скульптором мріяв стати з дитинства. Дитяча мрія здійснилася, а його скульптури є не лише в приватних колекціях в Україні, Польщі, Австрії, Італії та США, а й у фондах міністерств культури України та Росії.
Художник – це погляд дитини і мудрість філософа
– Вас більше знають на Заході, ніж в Україні. Чому?
– Я не сказав би, що більше відомий на Заході, ніж в Україні, адже до першої персональної виставки в нашій державі 2003 року брав участь у численних колективних виставках. Був такий період в житті, коли працював і влаштовував виставки на Заході, хоча постійно там не жив. У середині 90-х я пережив творчу кризу, довелося багато чого усвідомити, переосмислити. Звичайно, це вплинуло на мою творчість. І лише в 1996 році я відчув новий творчий імпульс.
– Чи можна говорити про специфічність української скульптури, чи її варто розглядати як складову інтернаціонального мистецтва?
– Специфічний колорит є в будь-якій національній ментальності, навіть якщо його й важко віднайти. От, скажімо, стиль бароко був загальноєвропейським культурним явищем, хоча в ньому вирізняють українське, чеське, італійське, південнонімецьке бароко.
– Які тенденції ви відзначили б в сучасному мистецтві?
– Художник не може не враховувати того, що в сучасному світі поєднується все: від первісного до постінформаційного суспільства. Ще в ХХ столітті митці враховували культурне надбання, яке було в різні часи в різних народів. Щоправда, в ХХ столітті на культуру дивилися аналітично, а нині переважає синтетична тенденція. Тому можлива поява зовсім непередбачуваних напрямів, і дай Боже, щоб вони були професійні та високохудожні.
– Питання, яке дратує деяких митців: до якого напряму в мистецтві належить ваша творчість?
– Певний час, гадаю, мої твори не належали до якогось певного напряму. Просто мене щось захоплювало – і я туди рухався. Під час виставки в Одесі мене визначили як представника постмодернізму. Справді, роботи підпадають під це визначення, адже постмодерн – це синтетичний напрям, який змінив модернізм. Якщо модернізм був напрямом аналітики, який розкладав художню мову на окремі складові і досліджував їх, то постмодернізм намагається це синтезувати. Саме синтезом він і привабливий.
– Чи насправді творча людина має залишатися дитиною сприймаючи світ?
– І так, і ні. Коли порівнюють митця з дитиною, то мають на увазі не вік або дитячі звички, а безпосередній погляд на життя, широко відкриті очі, здатність робити несподівані відкриття. Адже саме в дитинстві ми щогодини, щодня пізнавали світ, сприймали його яскраві образи. Ще Шопенгауер вважав, що художник уловлює істину за допомогою образів. Справді, в цьому ракурсі художник має бути дитиною.
Але якщо говорити про мистецтво як про світогляд та ідеологію, то це вже значно більше, ніж погляд дитини. Це навіть більше, аніж погляд мудрої людини. Адже художник не може бути відірваний від сучасного світогляду, який надзвичайно «просунутий» і в глибину матерії, і в космос.
Тому художник – це і мудрість філософа, і погляд дитини.
Над «Берегинею» працював 13 років
– Сергій Поярков сказав, що продати скульптуру набагато складніше, ніж картину. Ви з цим згодні?
– Художник Сергій Поярков і скульптор Олег Пінчук – це суперталановиті менеджери. І вони правильно роблять, що постійно дбають про продаж своїх творів. Мушу визнати, що в цьому плані я лінивий. Більше зосереджуюся на самій творчості.
– Доводиться працювати на замовлення?
– Будь-який митець – чи то художник, чи то співак, працюють і на замовлення, і для душі. Якщо пропонують цікаву роботу за достойну оплату, берусь за неї. Хоча ніхто не дасть гарантії, що все вийде. І якщо народився гарний твір – вважай, що тобі поталанило. Митця більше приваблює робота для душі. І чудово, коли його робота не лише викликає інтерес, а й купується.
– Дехто із митців стверджує, що їх не цікавить думка критиків…
– Кожна людина перебуває під впливом оточення. Співак хоче відчути, як зал відгукується на його пісні. Приємно усвідомлювати, що робиш щось цікаве. Інколи лунають поверхові висновки, але це від неглибокого мислення та консерватизму.
– Над деякими скульптурами, наприклад, «Берегинею» ви працювали не один рік. Із чим пов’язана така тривала робота – муками творчості, творчим застоєм чи просто пошуками митця?
– Буває так, що ідею виношуєш роками, а її матеріалізацію постійно відкладаєш. Ідея «Берегині» виникла 1991 року, а реалізував її лише минулого. Мабуть, це погано, оскільки перший імпульс бажано завершувати. Хоча, можливо, це й на краще, тому що іноді часовий інтервал дає змогу відповісти на запитання: «Варто це втілювати чи ні?»
Гоголь – це український Дон Кіхот
– У вашій скульптурі «Портрет у стилі Гоголя» класика нашої літератури зображено в образі українського Дон Кіхота. Чому саме Гоголь?
– Гоголь – складна особистість. Починав Микола Васильович з яскравого гумору, який можна порівняти з бризками шампанського. А от закінчив трагічними християнськими реаліями – спалив свій твір, «вдарився» в християнство російського кшталту, тобто втратив те, з чого починав. Ця трагедія української сутності й спонукала появу такого образу. До речі, зав’язані очі дивляться не стільки вперед, як назад. Це трагічна тема…
– У роботі «Ахіл» ви вдалися до інкрустації бурштином. Чи не заважає інкрустація сприйняттю скульптури?
– Греки скульптури не лише розмальовували, а й інкрустували. Тому тема Ахіла зумовлена історичною та культурною традицією. Використання прийому інкрустації дає змогу провести асоціацію з античністю. У мене є три роботи, де поєднується бронза і мармур. Але вкраплення інших матеріалів – це делікатна тема, яку не варто пускати на потік. А от поєднання дерева і бронзи – бажане. Мені найбільше подобається робота з бронзою, що зумовлено способом мислення і любов’ю до ліплення.
Скульптурна еротика подобається
– У вас є еротична серія скульптур. А як жінки сприймають «застиглу» еротику?
– Цілком позитивно. Адже це природна частина життя, на якій тримається світ. Еротика виникла разом із зародженням мистецтва, хоча її не завжди адекватно втілювали. Під впливом християнської та інших релігій ця тема стала табу, хоча й залишалася затребувана суспільством.
– Чи є твори, якими ви по-справжньому пишаєтеся?
– Так, це композиція №2 з еротичної серії, «Портрет в стилі Гоголя», «Ахіл», «Химера Нерона». Ті роботи, які вважаю гідними найкращих колекцій у найкращих музеях. Або, наприклад, скульптура «Ренесанс» – чудова робота. Це на мій, суб’єктивний, погляд.
– Над чим нині працюєте?
– Зараз мене цікавить образ жінки. Протягом історії людства було створено багато образів жінки, але я хочу за допомогою бронзи і мармуру створити синтезований образ. Можливо, це буде колаж. Але в будь-якому разі образ Жінки.