Для протистояння НАТО
У травні – 50-та річниця Варшавського договору, оборонного союзу часів холодної війни, що припинив своє існування з розпадом Радянського Союзу.
Варшавський договір було утворено у відповідь на рішення НАТО прийняти Західну Німеччину до своїх лав. Міжнародним Договором було поновлено суверенітет Австрії. Це дозволило вивести з її території західні та радянські війська, які там перебували з 1945 року. Австрія прийняла нейтральний статус.
Тоді Москва сподівалася виторгувати на переговорах подібний статус для Східної та Західної Німеччини. Але з огляду очевидної переваги Радянського Союзу у звичайних озброєннях західні країни навряд чи могли дозволити, щоб Західна Німеччина – найбільша країна Європи – стала нейтральною. На таку непоступливість Москва й відповіла Варшавським договором.
Робився вигляд, що це не стільки військовий пакт, як консультативний форум країн соцтабору, який демократизує відносини між ними, точніше між СРСР і його сателітами.
Ще більше сподівань на це було під час процесу десталінізації, коли 1956 року багато радянських офіцерів та радників були відкликані з міністерств оборони східно-європейських країн. Але багато із намічених демократичних процесів зупинилися й навіть пішли в зворотному напрямі після угорської революції жовтня – листопада 1956 року. Під час революції новий багатопартійний уряд проголосив нейтралітет Угорщини і вихід з Варшавського договору. Радянські танки ввійшли до Будапешта. Але то була операція не всього «оборонного» союзу.
Лише 12 роками пізніше Варшавський договір справді проявив свою агресивність – в Чехословаччині. То була перша й остання його військова операція. Болгарські, східнонімецькі, угорські та польські війська приєдналися до Радянської армії й окупували колегу по пакту.
Чехословацькі реформатори вивчили помилку Угорщини і не збиралися виходити із Варшавського договору. Але розправа над празькою весною підірвала єдність Варшавського договору. Албанія, яка взяла сторону Китаю в його суперечці з Москвою, остаточно порвала із соціалістичним оборонним союзом. Румунія під проводом Ніколає Чаушеску почала проводити напівнезалежну політику. Чаушеску заборонив об’єднаним силам перебувати на румунській території і обмежив участь Румунської країни в Договорі лише штабними навчаннями.