Остаточний діагноз: підлягає реанімації
Йдучи на зустріч до Київського міського голови Олександра Омельченка із медпрацівниками, я поцікавилася деякою статистикою. Народжуваність у столиці зросла на дві з половиною тисячі немовлят, проти попереднього року. Найнижчі показники смертності немовлят, не допущено й жодної материнської смерті. Це справді позитив. Завдяки якості обладнання й планомірності обстежень зросла кількість виявлених випадків туберкульозу, але й знизилася смертність через нього завдяки своєчасності діагностування й ефективності лікування. Отже, й тут усе гарад.
Фінансування з бюджету зросло майже вдвічі, однак і кількість хворих, госпіталізованих у стаціонари, збільшилася. Виходить, не спрацьовує первинна медико-санітарна ланка. Чому? У столиці понад 23 тисячі лікарів, і серед них лише 70 лікарів сімейної практики. Напевне, цього замало для тримільйонного Києва. Уже майже два роки говорять про кілька сучасних медичних центрів, а віз і нині там. Отже, проблеми в медичній галузі є.
Загрозливе становище й із захворюванням на СНІД. Якщо в Європі цей показник становить 2,39 на 100 тисяч осіб, в Україні – 7,2, то в Києві – 5,64. А, скажімо, у Харкові – 0,69, у Львові – 1,53. Вочевидь, це стурбувало й мера. Адже перше запитання, яке він поставив начальнику головного управління охорони здоров’я й медичного забезпечення Роману Макомелі було таким: чи цікавився Роман Миколайович, чому ці показники такі різні? Більше того – чому за 5 років у Києві ця цифра зросла із 0,61 до 5,04? І це при тому, що недавно в столиці відкрито Центр СНІДу, є кілька відділень анонімного тестування на ВІЛ-інфекцію.
Як відомо, Київ неодноразово ініціював проекти щодо впровадження страхової медицини. Проте жодного разу не вдалося (а чи не стачило наполегливості?) досягнути конкретних результатів. У зв’язку з цим Олександр Омельченко спитав, які перспективи медичного страхування нині і скільки разів із цього приводу начальник головного управління зустрічався з міністром охорони здоров’я? З’ясувалося, що з цієї проблеми вони ведуть ділове листування. «Точніше, бюрократичну тяганину, – наголосив Омельченко. – А результату як не було, так і немає».
У півтора раза зросла в місті й кількість серцево-судинних захворювань. «То ж хіба не потрібно нам невідкладно будувати Центр серця? – риторично питає Олександр Омельченко. – Але ж уже другий рік у банку лежать 20 мільйонів доларів на спорудження цього об’єкта, а проекту й досі нема. Зате на кожну операцію з пересадки клапана серця українець вивозить за кордон 30-40 тисяч доларів. Що ж, фінансуємо чужу економіку. Невідкладно також потрібен Центр крові й плазми, кошти є, а проектної документації – нема. Що заважає?» – намагався допитатися Олександр Омельченко.
До речі, таке ж становище із будівництвом хоспісу, міського центру інфекційних хвороб по вулиці Шовковичній. Гроші виділено, а зі зведенням з невідомих причин не поспішають.
Існують у столиці розбіжності й щодо підпорядкування та фінансування поліклінічної та стаціонарної мережі закладів охорони здоров’я. Не так давно поліклініки залишили у віданні районів, а стаціонари, тобто лікарні, віддали місту. Нині ж часто лунають заклики: поверніть лікарні у райони. Про це, до речі, зауважив і Олександр Омельченко, навівши приклад із Подільського району, де на сесії пролунало таке прохання. А як раціонально і правильно? Схоже на те, що не знає ніхто.
Те, що вкладати гроші в профілактику вигідно, відомо давно. Скажімо, тільки завдяки подоланню вірусного гепатиту вдалося зекономити 2,6 млн. гривень, зазначила головний державний санітарний лікар Києва Ірина Козлова. Однак, незважаючи на всі запобіжні заходи, кількість ВІЛ-інфікованих зростає. Про це відверто говорив головний лікар Центру СНІДу Олександр Юрченко. Кілька непростих запитань Олександр Омельченко поставив і йому. Скажімо, скільки разів і хто з фахівців виступав у пресі, на радіо, телебаченні? Хто побував у школі, серед підлітків 10-11 класів? «Статистика по школах, виявляється, секретна, – суворо зауважив Олександр Олександрович. – Скільки там ін’єкційних наркоманів, хто уражений ВІЛ-інфекцією? Мабуть, знає тільки Господь-Бог. Хто ж, як не ми, потурбується про здоров’я молоді, врешті, про майбутнє України? А ми ж ввели у районах заступників голови з питань медицини і медичного обслуговування. Чим же вони там переймаються?» – намагався довідатися Київський голова.
Нагадаємо, що спеціалізовану медичну допомогу ВІЛ-інфікованим та хворим на СНІД надає Міський центр профілактики та боротьби зі СНІДом. Тільки торік тут було зроблено 56 тисяч досліджень на ВІЛ-інфікованість. На жаль, не завжди уражених вірусом імунодефіциту вдається поставити на диспансерний облік, оскільки анонімність та конфіденційність захищається законом. До того ж результати соціологічного дослідження, проведеного за сприяння юнІсеф, показали, що про місця проведення тестувань (кабінети довіри) знають менше половини опитаних і лише третина володіє інформацією щодо забезпечення хворих специфічними антиретровірусними препаратами за кошти держави. За даними міської санепідстанції, захворюваність на ВІЛ-інфекцію зросла минулого року в півтора раза порівняно з 2003 роком. 75 відсотків серед усіх зареєстрованих хворих у Києві заражені через вживання наркотиків внутрішньовенним шляхом. На превеликий жаль, і смертність від СНІДу в столиці зростає: померло 83 особи.
Аналізуючи цю проблему, Олександр Омельченко порекомендував групі фахівців поїхати до Харкова і Львова, аби перейняти досвід боротьби з ВІЛ-інфекцією. Крім того, голова КМДА дав протокольне доручення головам усіх районів Києва най-ближчим часом подати свої пропозиції щодо перспектив розвитку галузі в кожному районі. «Начальник головного управління охорони здоров’я та медичного забезпечення Роман Макомела має узагальнити ці пропозиції, ми їх колегіально вивчимо і реформуватимемо медицину так, як краще пацієнтові», – підсумував Олександр Омельченко.
Що ж, розмова про стан медико-санітарної допомоги справді вкрай потрібна й актуальна. Питання, розгляд яких порушували на нараді, гострі й потребують кваліфікованого вирішення. Адже охорона здоров’я у столиці перебуває за фінансуванням (цього року на 270 мільйонів гривень більше, ніж торік) у сприятливішому становищі, аніж у будь-якому іншому регіоні Ураїни. Можливо, не вистачає розпорядливості або ж, як зауважив Олександр Омельченко, аналітичного підходу?
І справді, коли ми вже дозріємо до того, що в центрі уваги перебуватиме не ліжко, не години, а пацієнт?