В обмін на Золоту Зірку
У 70-ті роки минулого століття відвідувачі одеського «Привозу» час від часу бачили тут стрункого немолодого чоловіка, який торгував цілими в’язками свіжих бичків. Петро-герой, шанобливо називали його люди. Петро Андрійович Морозов у 44-му відзначився в бою за Білгород-Дністровський і став Героєм Радянського Союзу. Але далеко не всі знали, що пізніше Петро Андрійович міг отримати і другу Золоту Зірку. Його представили до нагородження, і документи вже знаходилися у тодішнього голови Президії Верховної Ради СРСР Михайла Калініна. Але трапилася історія, про яку Морозов не любив розповідати.
…Точилися бої за Угорщину. Підрозділ морської піхоти, де служив Петро, відпочивав після важкого бою. Бійці сподівалися на добру вечерю, але командир роти, який щойно повернувся від інтендантів, охолодив гарячі голови:
– Вечері не буде, бо тили десь загубилися. Петю, ти ж герой, піди порозмовляй з ними, – звернувся старший лейтенант до Морозова. – Вони там сидять і горілку із тушонкою жеруть…
– Уже пішов, – відповів Петро і попрямував до одноповерхового будиночку, де розмістилася продовольчо-фуражна служба полку.
П’ятеро інтендантів у великій кімнаті справді пили горілку, заїдаючи її хлібом, рибними консервами й тушонкою.
– Товариші офіцери, – спокійно промовив Петро, – ви тут смачно вечеряєте, а наша рота голодна, бо, як ви кажете, тили відстали. Не по-християнськи це…
На нього зашикали:
– Хто тебе запрошував сюди, матросе?
– Вийди!
– Розпустилися…
– Гаразд, – відповів Морозов, – я вийду, але спочатку…
Він зняв із ременя гранату Ф-1, укрутив у неї запал, витягнув чеку і спокійно покотив її по підлозі під обідній стіл.
Унаслідок вибуху офіцери-інтенданти загинули. За вироком військового суду Морозова мали б розстріляти, але, зважаючи на пікантність ситуації, направили відповідну інформацію Калініну.
Мудрий «всесоюзний староста» виніс свій вердикт:
– Другу Золоту Зірку не дамо, але й розстрілювати не треба – за товариство постраждав. Хай воює…