За день обійти Україну
На території Музею народної архітектури та побуту в селі Пироговому відбулася III виставка-ярмарок зеленого туризму «Українське село запрошує», зорганізована Спілкою сприяння розвитку сільського зеленого туризму в Україні.
Перед гостями відкрилася вся Україна – від Закарпаття до Луганщини та Криму. Виставка палахкотіла вишивкою, квітчастими хустками, карпатськими килимами, дзвеніла веселими народними піснями та музиками. Розкурювали люльку козаки з «оселедцями», крутився гончарний круг, ходило імпровізоване весілля з молодятами, дружками, сватами та свашками, підперезаними червоними поясами. Свашка за звичаєм роздавала зустрічним шматочки весільного караваю. Літні жінки хору-ланки з Полтавщини затягували одну пісню за другою, їм вторили звуки гуцульської трембіти, що долинали з пагорба. Так фольклорно-етнографічні колективи представляли культуру, народні традиції та обряди своїх регіонів.
З особливостями туризму кожної області гості мали змогу ознайомитись, завітавши до садиб, яких налічувалося тут більш ніж десяток. Кожна показувала принади свого краю оригінально і неповторно.
На садибу Одещини прибули бессарабці із села Стара Некрасівка Ізмаїльського району, що розташувалось на берегах Дунаю. Одна з господинь садиби Катерина Гайдук розповіла, що в них мешкають українці і болгари, гагаузи, молдавани та росіяни-старообрядці. Село живе мирно і дружно, люди поважають звичаї, обряди та мову одне одного, справляють міжнаціональні весілля, дуже красиві й колоритні. Жінки співали болгарські, українські та молдавські народні пісні. Тут же продавались плетені вироби з папори (дунайського очерету) – брилі, постоли, циновки, кошики.
На садибу Київщини тимчасово «перемістилося» село Пилипча з Білоцерківського району, яке хвалилося криницею з цілющою водою «Ляшкова левада», музеєм Паустовського та смачними варениками. Вони кипіли тут же в казані, і колоритна молодиця пригощала ними всіх охочих. А бринзу можна було скуштувати в іншій садибі – Закарпатської області, на подвір’ї якої було розвішено пухнасті ліжники, гуцульські килими.
Особливу цікавість викликала садиба «Гордіївна» з Миргородського району Полтавщини. Тут бабуся Ганна пряла на старезній прядці. Вона смикала мичку і намагалась пояснити молодій журналістці з Черкас технологію виготовлення тканини в давнину: «Коноплі вимочували в річці, сушили, били на терлиці, м’яли, пряли нитку, а потім ткали полотно. Але нині сіяти коноплі забороняють через наркоманів. Звідки вони в нас тільки беруться?» – бідкалась бабуся.
– А в мене дітей аж шестеро, і всі хороші, роботящі, мене називають тільки на «ви», – ніби заперечила їй п’ятдесятирічна Галина, що поряд на верстаті ткала смугасте рядно. – Ткати мене навчила ще моя бабуся, а я своїх доньок...
Як і ведеться на кожному святі, що відбувається в Пироговому, народні майстри виставили свої вироби. Софія Пасюк із Луцька вперше приїхала до Києва. Вона власноруч вирізує з вільхи ковші, якими в давнину черпали воду з цебра, а також дитячі іграшки, писанки. А її земляк, заслужений працівник культури України Іван Сидорук, привіз дитячі дерев’яні іграшки «від дядька Лева». Такими ж гралися в дитинстві Леся Українка та Тарас Шевченко. Іван Сидорук каже, що в такий спосіб намагається повідати сучасним дітям про дитинство видатних українців. Гончарі з Косова продавали кухлі для пива, кавоварки, глечики з особливої гаварецької глини.
Після оглядин українських садиб, відвідувачі вирушили до Співочого поля на концерт фольклорно-етнографічних колективів.
Залишається сподіватись, що іноземці, побачивши Україну в усій красі, побажають приїхати сюди ще не раз. Але потрібно створити належний сервіс. Бо краса красою, але за «зручності у дворі за сараєм» звиклі до ідеальних побутових умов гості навряд чи захочуть платити.