Кобзар – назавжди
Протягом року є кілька дат, пов’язаних з ім’ям Тараса Григоровича Шевченка: 9 березня – день народження, 10 березня – день смерті, 22 травня – день перепоховання. Саме 22 травня, 144 роки тому, Кобзаря перепоховали на Чернечій горі в Каневі, знаній тепер як Тарасова.
І Президент – пішки
Канівці вже зранку готувалися до приїзду почесних гостей, які мали взяти участь у мітингу-реквіємі пам’яті Тараса Шевченка. Гостей справді було багато, про їх наближення можна було зрозуміти ще дорогою до Канева: час від часу міліцейські машини змушували водіїв звертати з лівої смуги і зупинятися на узбіччі.
Віктор Ющенко з’явився у вишитій сорочці. Його підтримав у цьому й державний секретар Олександр Зінченко. Дружина Президента й діти також були у національному вбранні. До речі, найменшого Тарасика до Великого Тараса довелося або везти в колясці, або ж нести на руках (цю місію почергово виконували то перша леді, то Олександр Зінченко, то охоронці). Якщо торік малий Ющенко ще не міг осилити шляху до Кобзаря, то цього року він таки прибув до цього святого місця.
Здавалося б, що того дня весь Канів поділився на дві частини: перша йшла в колоні, а друга – зустрічала колону на узбіччі дороги. Час від часу канівчани скандували найвідоміші гасла київського майдану Незалежності, які вже стали історичними. «Ющенко!», – лунало з одного краю. А ось гурт дівчаток починає несміливо, але все голосніше: «Разом нас багато, нас не подолати». Дорогу до Тарасової гори колона здолала майже за годину. В Україні донедавна не було президентів, які йшли до Тараса пішки…
До Тараса збиратися круто
Але це нескладне випробування здолали всі. Біля підніжжя гори встановили намети з виробами народних майстрів та кулінарів. Віктор Ющенко купив собі чудернацьку ложку, розраховану на гуліверівський апетит, і... тістечко. Не забули про підкріплення й інші члени команди. До того ж, наші керівники-чоловіки почувалися лицарями: приміром, Ющенко допомагав Юлії Володимирівні підійматися крутими сходами.
Підіймалися крутими сходами повільно. Ні, справа не у витривалості Президента, який без проблем осилює значно складніші карпатські маршрути. Просто на деяких прогонах Ющенко зупинявся, аби послухати гру оркестру чи спів кобзарів. На одному з прогонів святково вбрана бабуся з бузком у руках всім бажала щастя і здоров’я.
Потім усе було згідно з традиційними правилами церемоніалу – покладання квітів, виступ Президента та прем’єра.
«Тарас Григорович із нами, – сказав Ющенко. – Він бачить, як Україна піднімається, можливо, з боєм, болем, із бензиновими кризами, можливо, з м’ясними проблемами, але Україна піднімається. Ми згуртовуємо єдину націю. Ми єдині, неподільні у всіх питаннях».
Робота в команді Ющенка престижна, але… Я не позаздрив би охоронцям, які через демократичну манеру спілкування Президента мають чималий клопіт. Ще під час пішої ходи один чоловік прорвав кільце охорони і наблизився до Ющенка, чим добряче попсував нерви бодігардам. На дніпровській кручі Ющенко чимало спілкувався з «малими українцями», тому охорона з великим зусиллям витримувала натиск усіх охочих побачити першу особу держави.
Інші «недисципліновані» категорії – любителі автографів та фотографи. Біля монумента охорона обмежила доступ фотографів до зручних позицій, на що вони зреагували як справжні папараці – вискочили на узвишшя з незахищеного охороною боку.
Проблеми музею, проблеми України…
На жаль, музей Тараса Шевченка вже півтора року на ремонті. Вивіска свідчить, що вже в грудні цього року його відкриють для відвідувачів. До речі, варто було б попрацювати не лише над музеєм, а й над цілим комплексом «Тарасова гора», аби він набув презентабельнішого вигляду. Помітно було, що Президент серйозно перейнявся болями і проблемами одного з ключових місць українців усього світу, тому є сподівання, що гроші в скарбниці знайдуться.
Нарешті Ющенко, Тимошенко і Литвин вийшли до журналістів, які зібралися біля входу в Шевченкову світлицю. Присівши навколішки, вже простягнули мікрофони, аби не заважати роботі телекамер. Володимир Литвин, спостерігаючи за напівфанатичним інтересом служителів пера і об’єктива до поважних персон, ледве стримував посмішку.
Журналісти нарешті отримали можливість ставити запитання. Юлія Тимошенко сказала, що в день Шевченкового перепоховання навіть «незручно думати про щось дріб’язкове, про якусь суєту, інтриги, що заважають працювати».
Шевченко: вікторія!
Але свято Кобзаря закінчилося не на офіційній ноті. Увечері на центральному майдані Канева відбувся концерт «Кобзар forever» (Кобзар назавжди).
Розпочав фестиваль вітальним словом поет Володимир Цибулько, який одразу передав його Дмитру Павличку. Відомий поет запропонував перейменувати площу Ленінського комсомолу, на якій власне і відбувався фестиваль, на майдан Свободи. Павличко в звичному для народних депутатів режимі виніс питання на голосування, і ліс рук визначив долю площі на неофіційному рівні.
Кожен артист намагався по-своєму прочитати Шевченка. Гурт «Колодій» проспівав «Заповіт» українською та англійською, а «Мертвий півень» драйвово проспівав класичні поезії Кобзаря. Люди, виховані на традиційному виконанні творів Шевченка, могли б отримати шок. Але молоді цей експеримент сподобався, про що засвідчили їх активні танці і підспівування.
Нетрадиційний фестиваль «Кобзар forever» відбувся, і є надія, що з часом він перетвориться на традиційний.