Пісні міняються місцями
Очевидцями й слухачами вражаючого дійства на майдані перед міськрадою були сотні киян та туристів. На сцені просто неба – ренесансна співогра. Виступав Королівський театр із Швеції – учасник фестивалю «Київ Травневий».
Лише стихли оплески й овації, заходимо з артистами до Київради. Менеджер театру Урбан Відін – наш співрозмовник через перекладача:
– Хто тільки-но почує назву: «Ромео та Джульєтта», думає, що показуватимемо цю виставу. Насправді ж, «Ромео та Джульєтта» – це назва нашого ансамблю, точніше музично-драматичної театральної групи, – пояснює. – Хоча народилися ми саме завдяки цій шекспірівській п’єсі.
І він розповів, як 1991 року режисер Королівського драмтеатру в Стокгольмі (театру давнього, що діє із XVIII століття) Ірма Бердман, готуючи постановку вистави «Ромео та Джульєтта», задумав створити музичну групу, яка б «оформила» виставу музикою та співом Шекспірівської доби. Так виник цей колектив, у складі якого чотирнадцять музикантів та співаків. Усі з вищою музичною освітою. Грають на скрипці, контрабасі, гітарі й лютні (вони вимовляють: лута). Співають англійською, італійською, іспанською мовами.
На сцені перед міськрадою те дійство тривало хвилин 20, а в Театрі юного глядача – понад годину.
– Тривалість вистави – завжди різна, – пояснює Урбан Відін. – Кожна вистава складається з окремих номерів-пісень, які поєднуємо за певним сюжетом. Пісні можемо міняти місцями, все залежить від того, яка вистава. Пісні – як і саме життя, – грайливі, комічні, ліричні – про кохання, також побутові.
Об’єднує їх те, що це – шекспірівські сюжети або ж і «цілі стрічки» з його п’єс. У виконанні артистів – це елітне мистецтво, для витонченої публіки. І щоразу – імпровізація, фантазія на сцені. Стародавні пісні, яким понад 500 років, розкривають на сцені добу Ренесансу. Чому взялися за ці пісні, сонети Шекспіра? – перепитує мій співрозмовник.
– Бо ж їх беруть до репертуару не так багато артистів, – відповідає. – А це ж – така краса.
На музичних виставах ансамблю «Ромео та Джульєтта» не раз бували король і королева Швеції. І хоч музиканти «прописані» при Королівському драмтеатрі, й то – їхня рідна сцена, але вони вже давно незалежні, працюють як мандрівні артисти. Виступали в багатьох країнах – Японії, Тибеті, Англії, Франції, Італії, Македонії… У Києві вперше.
Мені спадає на думку вислів генерального директора «Києва Травневого» Олексія Кужельного, що це – фестиваль театральних ідей. Справді, на розмаїту київську сцену театри з усього світу везуть не тільки свої барви й ритми – маємо можливість побачити оригінальні проекти.