24 травня 2005 року, вiвторок №92 (17503) останнiй номер RSS
Головна КИЇВ ЄВРОБАЧЕННЯ ПОДРОБИЦІ КРИМІНАЛ ЖИТТЯ-БУТТЯ СПОРТ ДОБРИВЕЧІР

 КРИМІНАЛ
24.05.2005

Аби захиститися – вбила…
Завжди мріяла, аби швидше настала ніч...

«Ніколи не повірю, що вона не чула, як я кричала, кликала на допомогу, просила: «Мамо, захисти!». Вона каже, що міцно спала. Але, здається, їй байдуже було до того, як знущаються наді мною. А, може, сама хотіла, аби мене скривдили, зробили боляче, бо я, ніби ярмо, заважала їй жити, влаштовувати сімейне щастя», – побивалася перед слідчим, немов на сповіді, 30-річна киянка Тамара.

Гіркий спогад

Недаремно кажуть, що доля буває ласкавою або ж непривітною, як мачуха. Коли була маленькою – батьки розлучилися, а мама на свою  мізерну зарплатню небагато могла дозволити. Однак Тамарі вже тоді не потрібні були ані іграшки, ані модні сукні. Вона мріяла «викрасти» в матусі хоч трохи вільного часу, аби побути разом, сховатися в її теплих обіймах і все говорити й слухати, як вони одна одну люблять. Та, на жаль, часу в Марії на дівчинку не вистачало.
У пам’яті Тамари назавжди закарбувався гіркий спогад про мамин обман. Якось у п’ятницю, ще й досі пам’ятає, що то було 20 червня, дівчинка неймовірно раділа. Усе лічила години, коли ж нарешті настане субота. Мама пообіцяла, що цього вихідного вони поїдуть до зоопарку. На вулиці лише розвиднілося, а Тамара вже прокинулася. Мама ще спала. Дівчинка з полегшенням зітхнувши, лягла біля матері. Не будила. Віддано «оберігала» її  сон і на хвилинку не задрімала, аби не проґавити ту мить, коли матуся прокинеться.

Марія з донькою збиралися на екскурсію.  Раптом задзвонив телефон. Жінка защебетала в слухавку якомусь  Олександру, її очі заблищали від щастя. Тамара почала нервуватися, відчуваючи, що плани її руйнуються. І передчуття не підвели. Мама раптом сказала, що вони нікуди не йдуть, бо з’явилися деякі справи. Бідолашна Тамара не могла й слова мовити – душа її скам’яніла від образи. Із очима, повними сліз, дівчинка спостерігала за матір’ю, яка збиралася на зустріч. І, здавалося, зовсім не помічала, якого болю завдала своїй дитині. Тамара ж боялася й слово мовити, аби знову не чути образливі звинувачення.

Така недоля

…Закінчивши на відмінно школу, Тамара вступила до інституту. Згодом пішла працювати на завод. Однак особисте життя не склалося. Не зустрічала того, про кого мріяла. Були чоловіки, але все не ті. До того ж дівчина соромилася своєї матері. Не наважувалася запросити нового знайомого в гості, бо там, як завжди, лежала п’яненька мати, а квартирою блукали якісь незнайомці – нові Маріїні кавалери.

– Після роботи не хотілося йти додому. Усе вигадувала  якісь невідкладні  справи, – каже Тамара. – Мріяла, аби швидше настала ніч. Я любила цю пору доби – занурювалася у свої мрії, де була щасливою, поруч із чоловіком, у своїй родині. Іноді навіть боялася прокидатися вранці. Так кортіло ще трохи побути у цьому раю.

Проте доля  готувала дівчині тяжкі випробування. На виробництві Тамара покалічила ногу. Стала інвалідом другої групи. Із вуст лікарів почула вирок: професійно непридатна. Ще більше усамітнилась Тамара: боялася на вулицю й носа вистромити. Усе здавалося, що з неї насміхаються, тицяють пальцями вслід. А вдома  мати  усе дорікала, що змушена по смітниках збирати порожні пляшки, аби прогодувати  сім’ю. Мовляв, дочекалася на схилі літ такої дяки від дитини. Тамара вже й не рада була, що на світ з’явилася. Думала: проклята від самого народження. Не раз з’являлася думка про самогубство, але намагалася  відігнати її, а рятувалася читанням жіночих романів.

Від жертви до потерпілої

Якось  додому з Марією прийшли два брудні чоловіки. Це були ті, що вдосвіта шукають гроші на оковиту, а ввечері з синцями під очима сплять, де прийдеться. Однак гостям Тамара анітрохи не здивувалася,  адже мати давно товаришувала з такими. Аби не бачити неприємних облич, дівчина зачинилася в кухні. А в кімнаті почалося гуляння. До ночі. Згодом добре сп’яніла Марія, закутавшись у ковдру, заснула. Один із гостей подався шукати іншої компанії. А другий вирішив потеревенити з дівчиною.

– Він зайшов на кухню і попросив заварити чаю, – каже Тамара. – Я мовчки запалила вогонь, бо чудово розуміла, що чоловік був напідпитку і міг скоїти, що завгодно. Відчувала його погляд на собі, але вдавала, що нічого не помічаю. Боялася. Чоловік був старий і непривабливий, але вражав – його лютий погляд. Одразу було зрозуміло, що ця людина неймовірно жорстока. Чоловік почав  не на жарт чіплятися.

Тамара заскочила до кімнати і почала благати матір, аби та хоч якось захистила її від непроханого залицяльника. Однак жінка не реагувала. Ґвалтівник схопив бідолашну дівчину, але вона  вирвалася і з криком вискочила на балкон. А чоловік – за нею. У  Тамариній руці блиснуло лезо ножа. За якусь мить вона встромила його у спину кривдника… Він не впав, лише трохи відійшов і здивовано дивився на Тамару. У неї почалася істерика. – Бігала по квартирі, мов несамовита, намагаючись знайти телефон, аби викликати швидку. Дівчина перебувала у стані шоку. Вже навіть забула, що кілька хвилин тому сама була жертвою. А ґвалтівник поволі дошкандибав до кухні й заборонив Тамарі викликати швидку. Сказав, що то не рана, а невеличка подряпина. Мовляв, коли не хоче, аби він знову взявся за своє, хай іде відпочивати. Тамара, злякавшись, послухалася.

Дівчині, звісно, не спалося. Жахливі події, що сталися кілька хвилин тому, стояли перед очима. Усе молилася й запитувала Бога, за що приречена на такі страждання та випробування? Переборовши страх, таки звелася на ноги й пішла на кухню. Але ґвалтівника там не було.  Увімкнувши світло в коридорі, побачила його – на підлозі в  калюжі крові. На голос чоловік не реагував. Збагнувши, що чоловік мертвий, Тамара кинулася до телефона…

Вирок

– Як з’ясувалося під час слідства, потерпілий неодноразово відбував покарання і зокрема за зґвалтування, – каже старший помічник прокурора Дарницького району Ольга Болдурат. – Найгірше в цій історії для підозрюваної – відсутність свідків. Тому, незважаючи на запевнення жінки, що вона лише оборонялася, їй інкримінується ст.121 ч.2 ККУ: нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого. Мати, яка мала б захищати доньку, стверджує, що не була свідком, бо під час трагедії міцно спала. Вона не чула ані криків, ані знущань над донькою. Звісно, Тамару шкода. Адже будь-яка жінка може опинитися в такій ситуації. Сподіваємося, що при ухваленні вироку суд  врахує і дослідить всі обставини вбивства. Отож і покарання, можливо, буде набагато м’якшим, ніж передбачає Кримінальний кодекс.

Ірина Анатолівна Малиш


24.05.2005   На «екскурсію» зі «Шмайсером».




Статтi


Номери газети


Вакансiї


Контакти


Питання






© Вільна група "Як справи - Київ".

У разi використання матерiалiв сайту,
посилання на "Як справи - Київ" обов'язкове.