СНІД: Україна – на межі
Світ дізнався про невиліковний вірус, який нищить імунітет і саме життя, 22 роки тому. В Україні перший випадок ВІЛ-інфекції виявили на чотири роки пізніше – 1987-го. На початок березня нинішнього року статистика досить сумна: в нас зареєстровано 76875 ВІЛ-інфікованих співвітчизників і 314 іноземців. Серед них – 8894 дитини. 9065 дорослих і 329 дітей уже хворі на СНІД, 5504 дорослих і 156 дітей померли від нього. Та якщо навіть у найрозвиненіших країнах статистику СНІДу вважають верхівкою айсберга, то про Україну, де розтин померлих від інфаркту міокарда може принагідно виявити й рак четвертого ступеня (тобто людина ніде не обстежувалася), і казати годі. Зрозуміло, що носіїв ВІЛ та хворих на СНІД набагато більше.
За цей час наша країна мала кілька загальнодержавних рад, комісій і комітетів з боротьби із ВІЛ/СНІДом, котрі ухвалювали програми й переконували всіх, що саме у них – порятунок.
Нещодавно Міністерство охорони здоров’я України, Світовий банк, Об’єднана програма ООН з ВІЛ/СНІД ЮНЕЙДС, Міжнародний Альянс із ВІЛ/СНІД в Україні презентували щойно створену Національну координаційну раду та програму боротьби з ВІЛ/СНІДом. Виступаючи перед її членами, поважними закордонними гостями та журналістами, віце-прем’єр-міністр України Микола Томенко сказав, що створення Нацради порівну із представників влади та громадськості – безпрецедентний і дуже ефективний крок уряду. «Повернувши Міністерству охорони здоров’я чільну роль у Національній координаційній раді, можна сподіватися на поліпшення ситуації, яка нині досить невтішна», – наголосив Микола Володимирович. Міністр охорони здоров’я Микола Поліщук сказав, що темпи поширення ВІЛ-інфекції в Україні – це поступове наближення до межі, переступивши яку, наше суспільство вже не зможе уникнути соціальної катастрофи.
То що ж нам насправді загрожує? У 2014 році в Україні буде не менш як 820 тисяч ВІЛ-інфікованих, до 2014 року від СНІДу помре 470 тисяч людей – третина чоловіків 15-49 років і майже 60 відсотків жінок цього віку. Найбільш уражені ВІЛ/СНІД нині Дніпропетровська, Одеська, Миколаївська та Донецька області, де мешкає чверть населення всієї України. Загальні щорічні витрати на лікування СНІДу до 2014 року становитимуть 630 мільйонів гривень. До цього слід додати щонайменше 250 мільйонів гривень виплат через постійну непрацездатність. Левова частка зробленого здоровими йтиме на лікування хворих. Один із високих закордонних гостей, спонсорів Національної програми боротьби із ВІЛ/СНІД, сказав: «В України ще є вибір: піти шляхом Бразилії та Польщі й зупинити смертельну інфекцію чи обрати шлях окремих африканських країн, які вже не можна врятувати. Але вирішувати треба негайно».
Микола Поліщук був сповнений оптимізму й вірив, що наданих Глобальним фондом коштів вистачить на антиретровірусну терапію для хворих на СНІД. Її нині отримують 1647 хворих – у 12 разів більше, ніж рік тому. Конче треба розширити мережу лікувальних закладів для таких хворих, налагодити належний клінічний моніторинг якості та ефективності лікування і підготовки медичних кадрів. При цих словах міністр зітхнув. Я його розумію: за нинішньої зарплатні очікувати на співчуття й чуйність медиків до хворих на СНІД проблематично.
На ще одній гострій проблемі – поширенні туберкульозу та інших небезпечних інфекцій у місцях позбавлення волі – зупинився народний депутат України Андрій Шкіль.
Було сказано чимало розумних слів, порад і застережень. Наостанку я спитала, де візьме уряд кошти на лікування хворих на СНІД, якщо нині учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС мусять купувати за власні кошти ліки від раку для себе і своїх дітей? Микола Поліщук відповів, що невдовзі ситуація з онкохворими зміниться – буде проголошено нові тендери, укладено нові угоди і придбано якісні ліки. Для аптек чи лікарень і чи це щось дасть хворим, котрі не мають грошей, – не уточнив.
Отже, презентація Національної координаційної ради з питань запобігання поширенню ВІЛ/СНІДу та її основоположних принципів відбулася. Якщо надзвичайно дороге антиретровірусне лікування надаватиметься всім нещасним, ураженим смертельною недугою, справедливо, то, може, Україна й вийде з «чорного» списку епідемічно неблагополучних країн. Та особисто я в це не дуже вірю.