Батько птахів

Один із символів Швейцарії – альпійська вершина Пілатус, 2132 метри над рівнем моря (хоч є в цих краях, звісно, куди вищі). Дістатися туди можна найкрутішою у світі зубчатою залізницею під кутом 48 градусів – щось на зразок фунікулера.

Панорама, що відкривається звідти, так і проситься під перо нашого Миколи Гоголя... Та не розводитимуся про це, як і про бежевих альпійських корів із класичними пласкими дзвониками чи про такий знайомий запах... гною, що долинає від гірської ферми. Нині мова про Батька птахів. Саме так, із великої літери.

Цього чоловіка, розповідають, можна бачити щодня поспіль уже понад тридцять років! Певне ж, він тут, на горі, колись працював, а нині вже давно на пенсії. Але так і залишається вірним своєму обов’язкові, що наклав сам на себе. Тобто він годує тамтешніх птахів, гірських граків. Аби ви тільки бачили, як вони зграями літають навколо цього чоловіка, обсідають його! І на капелюх, і на плечі, і на руки... А Батько птахів тільки усміхається-тішиться. Ще й туристи з різних країн люблять його оточити та розпитувати про пернатих друзів – що він залюбки й робить. На пам’ять може подарувати свою візитівку, де зазначено: «Йозеф Ґандер, пташина людина на горі Пілатус».

На білому світі вистачає різних диваків. Найчастіше це справді безкорисливі люди. Звичайно, хто з нас у різний спосіб не підгодовував різних птахів? Але ось так послідовно, тривалий час? Та ще ж пернаті друзі можуть і «позолотити» – на знак особливої вдячноті, чи що?..