«Чарівники» свого не проґавлять

Цієї весни якось затримався на садовій ділянці. Сутеніло. Крони дерев ще не встигли убратися в листя, тож добре можна було бачити і кудлату копицю омели на одній із яблунь, і птахів, яких із настанням тепла явно побільшало. Щодо омели, то це лихо якесь! Щороку її зрізаємо, і щороку вона з’являється знову.

Хоч голова того вечора була забита справами буденними, господарськими, та все ж око людини, звиклої спостерігати і завважувати, не могло не помітити небувалого пташиного пожвавлення на горісі. Спочатку я не зрозумів, чому сірі дрозди облюбували саме це дерево. Співочих «чарівників» була ціла зграйка і поводились вони не дуже «інтелігентно». Щось їх дуже хвилювало. При цьому я відразу не побачив великої ґави, що сиділа на дереві на сусідній садовій ділянці. А дрозди її бачили і розцінювали як стримуючий фактор. Та, мабуть, голод не тітка і для птахів. Чи то ґава перестала дивитися в їхній бік, чи то вони просто вирішили ризикнути, та тільки вся галаслива зграйка разом залишила горіх і за мить буквально обліпила омелу на яблуні. Попри те, що стало вже зовсім темно, мені здалося, що омела «збільшилася» мало не удвічі. Лемент «співаки» зчинили неймовірний. Ягоди рослини-паразита і шматочки її цупких листочків летіли вусібіч. Аж тут «бенкет» довелося припинити. Це ґава згадала, що вона є господаркою верхнього ярусу садів, і неквапно вирушила в бік моєї яблуні. Вона навіть не сідала на її гілля – лише поважно пролетіла поруч, та цього було досить, щоб дрозди дружно втекли. Щоправда, недалеко. На той самий горіх. Щойно ґава проминула яблуню з омелою і кудись попрямувала, як неспокійна сіра компанія знову обсіла свою «годівницю».

Отаку виставу довелося спостерігати. Що тут скажеш? Погано, звичайно, роблять дрозди, сприяючи розмноженню омели. Тепер я вже й сумніву не маю, що саме через них я котрий вже рік не можу позбутися цього паразита. Але ж хіба підніметься рука на співака-віртуоза? Щось же і йому їсти треба.