Сміються-плачуть солов’ї…
Не знайти, певне, людини, байдужої до неповторного життєстверджуючого гімну весни і кохання – солов’їних трелів. Із кінця квітня мелодії цих невтомних співаків долинають в оселі мешканців будинків, розташованих неподалік Сирецького гаю, заглушуючи шум пожвавленої автомагістралі. Вечорами, повернувшись із роботи, багато хто всідається на балконі чи біля під’їзду, аби насолодитися пташиними мелодіями. З настанням темряви здається – тут навіть повітря дзвенить і витьохкує. І ми всім двором сподівалися, що й цього року слухатимемо солов’їні трелі аж до Трійці, коли пернаті співуни разом замовкнуть, заклопотавшись щойно виведеними пташенятами. Але сталося непередбачуване.
Минулих вихідних мелодії стали якимись іншими, з частими перервами. Першими спостерегли таку неприємну зміну бабусі-завсідниці лавочок біля під’їздів і почали дошукуватися причини. Виявилася ж вона досить прозаїчною. Хлопчаки з нашого двору спіймали одного співуна, а решту налякали. Як вони зуміли це зробити, й досі для всіх загадка, бо не кожному вдається навіть побачити цю сторожку й обережну пташку. Але недарма, певне, помічено, що й люди, закохавшись, втрачають розум. От і соловей (відомо, що співає самець, прикликаючи на гніздечко подругу), мабуть, теж забув про все на світі, тому й потрапив до рук підлітків.
Показали хлопці мені свою здобич через день після того, як її вполювали. Крихітна сіра пташка здавалася ще меншою й нещаснішою в чималій дерев’яній клітці. Вона сиділа опустивши голівку й крильця і не реагувала ні на що. Юнаки сказали, що в перший день соловей постійно пурхав по клітці, бився об дерев’яні реєчки. Вони навіть злякалися, аби він не поранився і не загинув. Заспокоїлася пташка лише після того, як хлопці накрили клітку тканиною. Показати ж мені трофей вони вирішили лише тому, що пташка вже другий день нічого не їла й не пила і непорушно сиділа на одному й тому ж місці.
Звичайно, я одразу почала переконувати підлітків, аби ті віднесли солов’я туди, де спіймали, й випустили його, бо так він просто загине. Але вони не погоджувалися. Тому запропонувала їм порадитися з відомим у нашому районі любителем співочих птахів Петром Степановичем. Той, почувши про якого птаха йдеться, одразу згодився прийти подивитися та проконсультувати юних орнітологів.
Він теж порадив хлопцям відпустити пташку, бо, якщо вже й надумали ловити солов’я, то треба було це робити у перші дні його прильоту, коли він ще не знайшов пари. Годувати співуна слід борошняними хробаками та свіжими мурашиними лялечками. Взагалі ж ця ніжна пташка потребує дуже ретельного догляду. Тільки в такому разі можна сподіватися на те, що вона ще й заспіває в неволі. «Копітка це справа, – підсумував досвідчений любитель птахів. – Відпустіть краще соловейка на волю і ходіть слухати його спів до гаю. Не будьте егоїстами!»
Петро Степанович, як виявилося, теж у молоді роки намагався приручити неперевершеного пернатого співуна і навіть досяг певних успіхів, але потім відмовився від цього, бо вважає, що солов’їв краще слухати у гаю чи парку. Так, як на волі, він за найкращого догляду в клітці не заспіває, переконаний чоловік. Петро Степанович добре знається на солов’їних трелях. Каже, що в природі не буває двох однакових співаків. Розрізняє він у пташиній пісні безліч відтінків та різноманітних елементів. За його словами, пісня солов’я може складатися з 24 колін, але такі пернаті майстри зустрічаються зрідка. Хоча й інші, менш вправні його родичі, теж дарують людям неповторні враження. Недарма всесвітньо відомий знавець фауни Брем у своїй знаменитій книзі «Життя тварин» написав про спів солов’я, що він єдиний у своєму роді, недосяжний та неповторний. За глибиною і змістом він схожий на спів людини, але в багато разів перевершує його повнотою і красою звуків та їх гармонією. Тому, аби не порушувати її та не вкорочувати віку унікальній пташці, хлопці разом із Петром Степановичем таки понесли клітку до гаю. Як потім розповіли, щойно відкрили дверцята, соловей стрепенувся, обскубнув пір’ячко й спурхнув на найближчу деревину, а потім грудкою впав у густий кущ калини.
Ще днів зо два по тому солов’їні трелі були, як нам здавалося, не такими злагодженими, а тепер знову чарують старих і малих своїми то щемно-сумовитими, то дрібно-життєстверджувальними, але завжди неповторними звуками, від яких людській душі хочеться і співати, й плакати водночас.