Звичайне диво з тріумфальним мотивом
«СПОРТИНГ» (Португалія) – ЦСКА (Росія) – 1:3 (Рожеріу, 28 – О.Березуцький, 57, Жирков, 65, Вагнер, 75). Рикарду, Енакахире, Гарсія, Бету, Барбоза, Телло, Са Пінту (Нікулає, 72), Рожеріу (Дуела, 79), Мутинью, Рошембак, Лієдсон, тренер Пезейру – Акинфеєв, В.Березуцький, Ігнашевич, О.Березуцький, Одія, Рахимич, Алдонін (Гусєв, 85), Жирков, Карвалью (Шемберас, 81), Вагнер, Олич (Красич, 66), тренер Газзаєв. Арбітр Полл (Англія). 45000 глядачів.
Росія футбольна тріумфує по праву: ЦСКА завоював єврокубковий приз, виступаючи на полі свого конкурента! Остання подробиця, за свідченням істориків, насправді дивовижна. Хоча й дивом те, що відбулося в Лісабоні, назвати важко: підопічні Валерія Газзаєва, продемонструвавши воістину сучасний футбол, основою якого стала бездоганна організація групового маневру на тлі цілковитої самовіддачі та готовності виконавців до самопожертви, переграли «Спортинг» за всіма компонентами колективного дійства. ЦСКА виявився командою значно вищого класу, ніж один із грандів португальського футболу. Навіть попри те, що змагатися з господарями в індивідуальній техніці володіння м’ячем, як з’ясувалося вже в дебюті матчу, не спроможний жодний з армійців, у тому числі й бразильці Карвалью та Вагнер Лав. Однак велика гра, відомо віддавна, базується на трьох рівнозначних китах: індивідуальному вишколі, командній тактиці та функціональній готовності. В інших аспектах, не менш істотних, аніж уміння приборкати м’яча, «Спортинг» поступався ЦСКА так, як аматори зазвичай поступаються професіоналам. Ви можете пригадати флангові рейди господарів, які завершувалися націленим прострілом уздовж воріт або доречною в конкретній ситуації верховою подачею в штрафний майданчик армійців? Один-два, не більше. А часто Лієдсон, який наколотив у португальському чемпіонаті феноменальні для нас аж два з половиною десятки м’ячів, уміло діяв на випередження поблизу воріт Акинфеєва? Жодного разу! А що ви скажете про групові маневри португальців, бодай елементарне забігання на флангах або синхронність взаємодії в середині поля? Нічогісінького… Ігрова еклектика команди, яка звикла покладатися лише на перевагу в індивідуальному вишколі над опонентами, котрі також не вельми обізнані з тактикою групового маневру, логічно обернулася на суєту і хаос, єдиним виходом з якого став удар Рожеріу в середині першого тайму. Дивовижний за красою, він виявився і єдиним з того, що згадуватимуть симпатики «Спортинга» з особливою теплотою й через кільканадцять років після програного єврофіналу. Натомість росіяни, котрих у «команді лейтенантів» було більше половини, зіграли у футбол, який сповідував незабутній Валерій Лобановський і за який наше «Динамо» нестерпно лаяли ідеологи з Білокам’яної. Москвичі надійно «зачинили» фланги і густо «заселили» середину поля, позбавивши господарів оперативного простору й змусивши їх збитися на індивідуальну гру, яка до пори до часу була ефектною, проте ефективною ні до, ні після перерви не стала. Доки португальці вовтузилися з м’ячем, хизуючись умінням обіграти двох-трьох опонентів буквально на місці, гості терпляче працювали в обороні. Зате щойно з’являлося «вікно» в обороні «Спортинга», як армійці блискавично переключалися з руйнування на самостійне творення, і кожний такий кавалерійський набіг у володіння безпорадного Рикарду був особливо небезпечним… А таки недарма «зірки» португальських клубів перебираються до Росії та інших європейських держав. І причина не тільки, точніше – не стільки в грошах, як у перспективі. Бо в португальському чемпіонаті бракує висококваліфікованих кадрів, а отже, прогресувати в ньому непросто і командам, і гравцям. Якщо Рикарду, який «провалив» Євро в рідних стінах, вважається в Португалії найкращим воротарем, то не дивно, що й тренера Пезейру земляки намагаються порівнювати з Мориньйо. Проте це, панове, дві великих різниці, як кажуть одесити…