Хоч сторожа став біля клумби
Працівники «Київзеленбуду» нинішньої весни потрудилися на славу: наше місто спалахнуло таким квітковим розмаїттям, що навіть черства душа від того співає.
У скверику Котляревського всі клумби заяскравіли тюльпанами. Та такими дивовижними, начебто веселка впала на землю: білі, червоні, рожеві, фіолетові, помаранчеві… Досі нічого подібного я не бачила! Із того тішилися старі й малі: милувалися красою, фотографувалися на тлі чарівних квітів. І я зібралася зафіксувати на фотоплівку тюльпанове цвітіння, але запізнилася. Ні, тюльпани не відцвіли – їх по-варварськи за одну ніч геть знищили, потоптали молоде листя, понівечили такі барвисті клумби. Коли глянула на все те безчинство, серце болем обняло, стою і мало не плачу. Повз мене проходила літня жінка з онукою і теж спинилася, із жахом в очах дивилася на понівечену красу.
– Варвари і в XXI столітті є, – мовила стиха. – А я то думала, що вони залишилися в минулому. Із таким менталітетом, не те що в цивілізовану Європу нас не пустять, а навіть у випалену сонцем пустелю.
– Бабусю, онде залишилася ще одна квіточка! – зраділа дівчинка. – Завтра пригріє сонечко і вона розкриє пелюстки, еге ж?
– Так, моя дитинко. Квіти – то велика радість. Ходімо, покажу тобі незабудки.
Дякувати Богові, до них не дотягнулася варварська рука. Поки що. Цілком імовірно, що завтра і їх чекає тюльпанова доля – вирвуть із корінням і понесуть на свою фазенду чи на продаж на ринок. Невже біля кожної клумби треба ставити сторожа із собакою? Виходить, що таки треба. Прикро, соромно і боляче.
Олеся ХУТІРНА