Маршал Франції – патріот України
Давно підмічено: якщо батьки бодай у чомусь талановиті, то на їхніх дітях природа, як правило, відпочиває. Чого не скажеш про славний рід Орликів. Пилипа Орлика (1672-1742) після смерті Івана Мазепи було обрано новим гетьманом України. Він – автор Орликової конституції, що стала вершиною державницької думки козацької старшини. Це, по суті, перша Конституція майбутньої Української незалежної держави. Перебуваючи в еміграції, Пилип Орлик на жоден день не припиняв політичної боротьби проти російського царату. Справу свого батька продовжив і син Григорій (1702-1759).
Семирічним хлопчиком Григорія було вивезено до Європи. У Швеції отримав прекрасну освіту, а у Франції зробив не менш блискучу кар’єру – одержав титул графа і чин генерал-поручника. Служив при дворі короля Людовика XV. Але до останнього подиху (1759 року загинув у французько-німецькій війні на березі Рейну під Мінденом) залишався гарячим патріотом і люблячим сином України.
Сьогодні мало кому відомо, що 1734 року Григорій Орлик нелегально побував в Україні. Тут вів таємні перемовини з козацькою старшиною про боротьбу за незалежність рідної Батьківщини. Звернувся навіть до кримського хана допомогти козацтву відновити його державність. Безперечно, російська розвідка відслідковувала кожен крок Орлика-молодшого, намагалася його фізично знищити. Одначе всі потуги царських посіпак виявилися марними. Українець їх просто переграв.
Про все це та багато чого іншого із життя патріота України читач зможе довідатися з книги «Амбасадор козацького народу», що тільки-но побачила світ. Написав її граф за походженням, лицар за духом, розвідник часів Другої світової війни, тіло котрого особисто знайоме з німецьким багнетом, Володимир Кравцевич-Рожнецький. Між іншим, працюючи над твором, до дослідника неодноразово «залітали» російські емісари. Просили, аби спаплюжив образ Григорія Орлика. Обіцяли «нагороду» в солідному доларовому еквіваленті. Ось до чого дійшли шовіністи із сусідньої імперії! Виходить, ще й досі їм поперек горла стоїть наш герой з вісімнадцятого століття. Воно в принципі й не дивно. Адже ще тоді Григорій Пилипович обстоював думку, що спокій і стабільність у Старому Світі можливі лише за умови існування незалежної України. Інакше кажучи, три століття тому з вуст Орлика-молодшого йшлося про сьогодення… Але й сучасний патріот України Володимир Кравцевич-Рожнецький не пішов ані на компроміс із власною совістю, ані проти історичної правди. А книжку видав російською, щоб і «старший брат» зміг второпати.
– Свого часу таку книжку мені порадила написати, на жаль, нині покійна історик Олена Апанович. Нехай їй земля буде пухом, – сказав письменник, дослідник, історик Володимир Кравцевич-Рожнецький на недавній презентації видання. – Рукопис, створений російською мовою, був готовий ще 1992 року. Тоді його схвально оцінив В’ячеслав Чорновіл. Він планував видати книжку й направити її на Чорноморський флот. Нехай, мовляв, і росіяни знають українських героїв. Але не судилося: не стало В’ячеслава Максимовича…
Згодом Володимир Якович кому лише не пропонував видати твір, усюди відмовляли, кепкуючи над автором: «Хто його читатиме?» Звісно ж, широкому загалу один примірник авторського рукопису аж ніяк не може бути доступним. Це нарешті збагнули в Європейському університеті. І от через тринадцять років після написання з хронікою XVIII століття може ознайомитися той, хто насамперед цікавиться українською військовою історією. До речі, макет книги, що його тепер можна побачити в Музеї Гетьманства, власноруч розробив автор. Бо він – ще й чудовий графік.
Мушу одразу розчарувати любителів так званого «мила». У творі немає сексу, насилля, стрілянини. Натомість у чіткому хронікально-документальному порядку перед читачем постає велична постать Григорія графа Орлика де Лазискі Дентевіля, досвідченого дипломата, мужнього розвідника, людини неабиякого інтелекту, котра робила все можливе, аби українська козацька нація нарешті здобула свою державність. Події розгортаються на тлі трьох воєн XVIII століття – Північної, Семирічної та війни за австрійський престол. Дослідник схиляється до думки: ще три століття тому, завдяки зусиллям і Григорія Орлика, могла б відбутися незалежна Україна. Але на заваді став початок Семирічної війни…
– Моя книга, по суті, готовий кіносценарій. От би знайти зацікавлену (грошовиту) особу й зняти фільм. Гадаю, нині він був би не зайвим для українців, – у голос розмірковує автор.
Є у Франції відомий аеропорт «Орлі». Тамтешня назва відома з VII століття. Але останнім часом місцеві мешканці все частіше її пов’язують з прізвищем Орликів: поряд містилося їхнє родинне гніздо. Схоже, нащадки галлів створили красиву легенду. А чому б, приміром, українцям на широкому екрані не показати себе всьому світу й собі, зокрема, такими, якими вони були? Нехай навіть у вісімнадцятому столітті.