Приховане кохання з несподіваним фіналом

 У Майстерні театрального мистецтва «Сузір’я» відбулася прем’єра мелодрами «Приховане кохання» за п’єсою французького драматурга Еріка Шмітта «Загадкові варіації». П’єса написана 1996-го року й лише за 6 років перекладена більш ніж на 30 мов. Уперше її поставили в театрі Маріньї в Парижі, де у головній ролі Ален Делон.

Сюжет розгортається поволі. На острові в Норвезькому морі усамітнено живе відомий письменник, лауреат Нобелівської премії Абель Знорко (у ролі Сергій Джигурда). До речі, дехто припускає, що в п’єсі Еріка Шмітта простежується натяк на біографії відомих митців – Стриндберга або Бергмана. Перебування у «вежі зі слонової кістки» дає тяжко хворому Знорко очевидні переваги – письменнику немає потреби грати роль щасливої людини, ховаючись за усмішку, коли підступає біль.

Одного дня на острів прибуває журналіст Ерік Ларсен (у ролі Олег Савкін), який виявляє неабиякий інтерес до прототипу героїні останнього роману письменника (в романі опубліковане листування закоханих). Знорко запевняє, що насправді такої жінки не існує, оскільки це лише плід його фантазії: «Я письменник, а не ксерокс». Знорко – серцеїд і спокусник. Але його дотепні афоризми – то лише маска, за якою ховається вразлива натура письменника. Тому після настирливих і змістовних запитань журналіста поступово спадає його донжуанівська маска. Знорко розповідає 15-літню історію свого кохання, причому протягом 14 років вони з Геленою лише листувалися. Яким чудовим було це кохання…

– «Гелена – моя дружина!» – несподівано обриває його розповідь Ларсен, який насправді був учителем музики. Знорко шокований… Нещасний романтик Ларсен кохає Гелену, а Гелена кохає щасливого Знорко. Починається змагання двох чоловіків, затиснутих у любовному трикутнику.

Знорко просить передати Гелені своє останнє послання, адже він так сподівався її побачити. Навіть інтимне листування він опублікував з надією хоча б раз побачити Гелену. Але вона померла… десять років тому, а її листи – творіння рук Ларсена, який хоч так хотів урятувати почуття письменника. Відтак, учитель музики виявився співавтором останньої книги письменника. У фіналі п’єси чоловіки на знак примирення заради коханої жінки подають один одному руки.
Окрім чудової гри Сергія Джигурди та Олега Савкіна, вражає оригінальне оформлення сцени, на задньому плані якої проектувалися листи, пейзажі. Не дивно, що глядачі були в захваті.

– Вистава вражає символізмом, – не приховувала задоволення глядачка Людмила Бігун. – Символіка проявлялася навіть в одязі: роздягання Знорко символізувало його бажання розкрити свою душу… Натягнені вудила – то таємниці, що сковували душу письменника. Та й сітка, натягнута між сценою і глядацькою залою, як психологічний бар’єр, у фіналі вистави впала.

Найбільше вразив Ерік Ларсен, який виявився духовнішим і відвертішим, ніж письменник. Та все ж Знорко і Ларсен  віднайшли компроміс. Фінал п’єси абсолютно неочікуваний – в цьому переконаєтеся після перегляду вистави.